Колонка редактора

Постать Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського часом видається недооціненою. Хоча це відбувається, на перший погляд, зі зрозумілої причини: він був немовби затиснутим між такими потужними постатями, як Патріарх Йосиф Сліпий і Блаженніший Любомир Гузар. І його тендітна й сумирна особа несправедливо привертає менше уваги. Іншою причиною, яка, на мій погляд, применшує увагу до нього, є те, що в час, коли він очолив УГКЦ в Україні, суспільний інтерес до особи глави УГКЦ не був таким великим, як нині. В центрі уваги була сама Церква: парафії, структури, навчальні заклади, матеріальна база. Все це потребувало відновлення чи навіть створення. Тому служіння предстоятеля мало менш урочистий, символічний характер, а більше технічний чи навіть, говорячи світською мовою, технократичний. Ну і, звичайно, браку достатньої уваги сприяв сам етос Блаженнішого Мирослава-Івана – особи надзвичайно скромної та смиренної.

Однак його постать сьогодні могла б бути знову цікавою не лише тому, що в березні цього року минуло 25 років з часу його повернення в Україну (саме ця тема й стала провідною в цьому числі «Патріярхату»), а ще й тому, що на час його предстоятельства припадає період жвавих дискусій між Католицькою Церквою і православним світом стосовно Східних Католицьких Церков, які наприкінці 80-их – напочатку 90-их років виходили з підпілля в Східній Європі, і підписання відомої Баламандської декларації, відлуння якої ми нещодавно почули в Гаванській декларації, підписаній Папою Франциском і Патріархом Московським Кирилом. Нова ватикансько-російська декларація навіть цитує Баламандський документ (однак без прямого посилання) і водночас дещо спотворює його зміст. Але, як виглядає, католики і православні по-різному розуміють термін «уніятизм». Останні не відрізняють слово «уніятизм» від слова «унія», застосовуючи цей термін виключно до східних католиків. Натомість для католиків «унія», чи єдність (лат. unio), і «уніятизм» не є поняттями тотожними. Католицька Церква жодного разу не засуджувала унію як таку (хоча Патріарх Кирил нещодавно заявив, що було саме так).

Однак повернімось до реакції на ці формулювання Блаженнішого Мирослава-Івана Любачівського, які він зробив у своєму листі до кардинала Едварда Кассіді в 1993 році. В тексті цього листа глава УГКЦ робить важливе розрізнення між методом і моделлю єдності. Якщо методи часом можуть не відповідати сучасним екуменічним настроям, але їх годі виправити, бо це вже факти історії, то модель єдності можна вдосконалювати і змінювати, щоб вона справді була моделлю сопричастя. Це, власне, така модель єдності, якої митрополит і єпископат Київської Церкви прагнули в 1596 році. Про жоден «уніятизм» їм не йшлося! Саме тому Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський прагнув вивести діалог стосовно цих методу і моделі у відкрите богословське обговорення. Як тоді, так і тепер – це те, чого постійно бракує екуменічному діалогові, і тому його так часто кидає в політичну площину.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>