Не буде перебільшенням сказати, що з відходом у Божу оселю Патріарха Любомира, наша Церква перегорнула чергову сторінку-епоху. Блаженніший був видимим зв’язком сучасної Церкви із Церквою довоєнною, а також Церквою, яка протягом десятиліть розвивалась у вільному світі. В його особі Церква ХХІ століття зустрічалась із Андреєм Шептицьким, Йосифом Сліпим та Мирославом Іваном Любачівським. Я не маю на меті применшити його власну харизму та унікальність особистості, чи оминути його «західну формацію», які, звісно, переломлювали традицію попередників у свій унікальний спосіб. Так само не хочу применшити насліддя підпільної Церкви, яке Блаженніший Любомир без сумніву високо цінував. Тут хочу підкреслити лише, що той поступ, як внутрішній так і зовнішній, який наша церковна спільнота здійснила за часів його предстоятельства, був великою мірою наслідком великих візій, які мали його попередники. Візій не лише збереження і виживання (що теж надзвичайно важливо), але й візій розвитку і зростання.
Блаженніший Любомир був найбільш шанованим релігійним лідером сучасної України. Це не було просто наслідком його упізнаваності. Його з увагою слухали, як католики, так і православні, люди інших релігій та аґностики. Слід сказати, що довіра до різноманітних інституцій в Україні залишається на вкрай низькому рівні. Суспільство швидше схильне довіряти окремим особам і вже через них поширювати цю довіру на цілі інституції. Тому сміливо можна сказати, що в тій, більш ніж шістдесятивідсотковій, довірі українців до Церкви як такої, левова частка заслуги – саме особи нашого Патріарха.
Блаженніший був бажаним гостем в найрізноманітніших середовищах: від суто релігійних заходів, до зібрань політиків і бізнесменів. Його публіцистичні колонки в українських медіа завжди масово поширювались і цитувались. Він нікому нічого не намагався довести, не полемізував і не нав’язувався, а лише смиренно ділився своїми думками, які моментально ставали дороговказами. Людський колектив без авторитету дуже легко перетворюється на банку з павуками. За відсутності в спільноті людини, яка здатна не своїм адміністративним, а моральним авторитетом вгамувати людські пристрасті та нездорові амбіції, з днища людських сердець може піднятись чимало темної маси. Мабуть, не існувало в Україні середовищ, в яких Блаженніший Любомир не зміг би осадити цей намул. І саме завдяки таким людям, спільнота може рухатись шляхом конструктивного зростання. Він був живою ілюстрацією того, що ми означуємо словом «авторитет». Ця благословенна харизма Блаженнішого була для мене однією з найяскравіших і найважливіших рис його особи.
В такої людини промовляє не лише життя, але й смерть. До його тіла потяглись черги десятків тисяч людей, передбачаю, що й місце спочинку його останків стане таким же місцем паломництва. Його смерть також стала знаком того, що ми стали більш готовими йти далі. Він довів нас до певної точки і, коли побачив цю нашу готовність, наче сказав: «Прощавайте і до Зустрічі»!
