Колонка редактора

Volodymyr Moroz-w«Бо де скарб твій, там буде і серце твоє» (Мт 6, 21) ці слова,як і багато інших порад зі Святого Письма, супроводжують християн, коли вони задумуються про себе: про вже зроблене і про подальший шлях. «Скарб» – поняття широке, і в нього можна вкладати різні бачення. Часто люди розуміють його надзвичайно спрощено, бо для багатьох це золото, гроші, загалом матеріальні статки. Також для багатьох «скарб» – це влада. Але такі підходи не просто утилітаристські, вони явно небезпечні як для їхніх носіїв, так і для оточення. Бо ж як тут не згадати слова: «Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт 6, 24)? Як не згадати висвітлення того дивного і страшного симбіозу обох наведених вульгарних бачень «скарбу», що присутній у епічній трилогії християнина-письменника Джона Рональда Руела Толкіна «Володар перснів»? У ній же персонаж Ґолем прямо звертається до персня – «мій скарбе», навіть не розуміючи своєї тотальної залежності від нього і не підозрюючи, що за моторошно-блискучим «скарбом» стоїть і активно діє хтось страшний… Історія Ґолема та інших героїв роману Толкіна має багато аналогій у реальній історії людства. Ці аналогії дивні, драматичні, часто трагічні. Не варто тут їх перелічувати. Суть порушеної теми полягає в необхідності розуміння того, що «скарб» – часто не те, чим він є в очах людини, яка його поціновує. Людина, полишена сама на себе, може легко помилитися. І так направду стається – вона губить себе. Так було в усі віки. Тому, говорячи про виклики сучасності, численні інтелектуали не зневажують цим складнощі, які поставали перед минулими поколіннями. Вони просто намагаються відреагувати саме на дійсні, актуальні, неповторні в своїй специфічності проблеми, які постають уже й тепер. І якщо, розуміючи свої обмежені людські можливості, спробувати поглянути ширше, то побачимо, що всі ці складнощі та виклики мають між собою певну спільність. Усі вони стосуються глобальної проблеми, яка постійно супроводжує людство загалом і кожну людину зокрема, – спокуси втратити себе, піддавшись тому чи тому вульгаризованому «скарбу».

Тож Біблія недарма пропонує нам постійно звіряти свій внутрішній компас із орієнтиром – Словом Божим. Радить усім вдумуватися: а де ж він – той наш «скарб», чи він справді є тим, за що ми його видаємо для себе та інших? Чи веде він нас до неба, а чи тягне в безодню пекла?

Якщо комплексно поглянути на матеріали, зібрані в поточному числі нашого часопису, то сказане стає ще зрозумілішим. Цей номер присвячений рефлексії над дійсністю, над поглядами, носіями яких ми є. Також він присвячений пошуку і висвітленню орієнтирів на шляху Церкви та її вірних до Бога через пізнання світу і себе самих.

Слід визнати, що ми часто не знаємо, які скарби лежать у нашій «Рідній Хаті», недобачаємо їх. Ми не єдині на землі, у кого ця проблема існує. Але ми, як і всі інші, унікальні в пошуку власного шляху до Господа, до миру в Ньому. У тому, як ми приглядаємося до своїх «скарбів», як щиро і послідовно виявляємо в них зерна вічних цінностей та відсіюємо кукіль тимчасовості, криються ключі до сповнення нашої відповідальності як християн. Отож, бути собою, бути вірними Євангельській новині, жити гідністю патріаршої Церкви – це те, що ми намагаємося сповняти. І робимо це не у порівнянні з сусідами, а в нашому спільному стоянні перед Богом. Але щоб здійснити ці завдання, ми покликані щодень приглядатися до себе – без цього шлях не пройти, без цього шлях узагалі годі побачити!

Володимир Мороз

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>