Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Колонка редактора

Коли замислюєшся над зростанням Церкви тут, на землі, коли звертаєш увагу на зв’язок часів, що його здійснює Церква, будучи спільнотою святих минулого і сьогодення, на думку спадає передусім приклад святого апостола Павла. Він писав: «Вірний Бог, що вас покликав до спільноти з своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим» (1 Кор. 1,9), а також: «І він сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями, для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового тіла, аж поки ми всі не дійдемо до єдности в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4,11-13).

Темою цього числа нашого часопису є виміри глобальності УГКЦ як у її історичному розвитку, так і в сучасних реаліях. У цьому світлі глибоко символічними (і водночас доказом уже згаданого зв’язку часів) є слова Блаженнішого Святослава, сказані під час інтерв’ю, яке вміщене у цьому номері «Патріярхату»: «Наша Церква де-факто сьогодні росте в глобальному масштабі на тих фундаментах, які заклав своїм баченням, своїм служінням Митрополит Андрей Шептицький». Владика Андрей – постать, яку ще осмислюють і довго відкриватимуть нові її грані. Мовиться і про богослов’я Шептицького, про що веде мову о. д-р Петро Ґаладза, і про його візію соціально активної Церкви (ці моменти аналізує д-р Ліліана Гентош), і загалом про добу великого Митрополита, коли натхнені його прикладом в силу своїх власних розумінь і можливостей активно діяли в суспільстві численні священники та вірні: той же отець Іван Негребецький, той же Константин Чехович.

Зрозуміло, що в одному, чітко визначеному за обсягом журналі ми можемо подати тільки окремі приклади, штрихи до осмислення обраної теми. Але вимога лаконічності є важливим стимулом до виразності подання думок.

Аналізуючи переплетіння минулого із сучасністю та їхній спільний вихід у майбутнє, варто дивитися широко, приклад чого в цьому числі журналу дають нам Блаженніший Святослав та архиєпископ Ігор Ісіченко. Беручись до справи, варто усвідомити, яку дію і яке розуміння пріоритетів можна очікувати від сучасної людини (про це з різних точок зору пишуть у своїх статтях автори Ольга Герасименко і Віктор Заславський). Також потрібно знати те, в яких умовах розвиваються прагнення сучасних християн до гідного життя (розмова з медиком Василем Носою, я переконаний, показує нам багато як викликів, так і шансів для кращого розуміння людської гідності в щоденному побуті буквально кожної людини). Як часто у нас забувають, що відповідні питання постають перед людиною щодня, а не виникають тільки на наукових семінарах!

Очевидно, що УГКЦ як глобальна Церква розуміє завдання бути ближчою до кожного свого вірного незалежно від місця його перебування на земній кулі. У цьому, властиво, й полягає суть глобальності. А ось як втілити обраний підхід – дійсно важливе питання, що передбачає багато дрібніших. Тут маємо потребу осмислення богословських тем, психології, навіть медицини та масової культури – до цього прагнуть автори цього числа «Патріярхату».

Не долає шлях той, хто на нього не ступає!

Поділитися: