Колонка редактора

«Ідеалом нашого національного життя є наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина» – цими словами починається Декрет Львівського Архиєпархіального Собору 1942 року, відомий під заголовком «Як будувати Рідну Хату». Заголовок цей звучить як план. Насправді в документі подано великий досвід, набутий під проводом Митрополита за понад 40 років. Церкві було що сказати, бо результати її праці на благо народу були живо відчутні. Мова, звісно, не про зразкову господарку архиєпархії, хоча й це промовистий факт. Мова про те, що Церква з ініціативи Митрополита не обмежилася мурами храмів. Вона активно виходила у світ. Треба сприяти талановитій молоді чи митцям? Митрополит готовий! Треба рятувати шедевр для музею? Владика допоможе! Та це не все. На зорі 1920-х Глава ГКЦ береться не просто допомагати населенню поруйнованої війною і окупованої Галичини. Він стає промотором кооперативного руху. Він дає народу не тільки рибу (хоча і її), а вудку для риболовлі. Під проводом людей Церкви кооперація стає доказом того, що і в найскрутніших обставинах за відсутності власної держави народ може рости і готуватися до незалежності. Якщо порівняти успіхи кооперації в Галичині з тодішніми колгоспами в СРСР, висновки «розжовувати» не треба. Бачимо з одного боку ідеали гідності й свободи, з іншого – «колгосп тварин» з відповідними наслідками, в тому числі Голодомором. Це досвід, який українці не зрозуміли до кінця. Ми ще не практикуємо ідеали, які декларуємо, згадуючи великого Митрополита. Почати зміни слід з побутових речей. Зокрема, з етики щоденної праці і ставлення до власної країни. І це – тема номеру, який Ви тримаєте в руках.