Колонка редактора

Узагальнення – один з елементів мислення. Воно незамінне у процесі пізнання, проте надається до використання з метою маніпуляцій. Узагальнення часто породжували стереотипи: шаблони, які з одного боку роблять побут зручним, а з іншого – заважають розвитку, приводять до ворожості. Годі порахувати, скількома стереотипами «обдарували» цілі народи, суспільні стани і релігійні спільноти одні інших. Сучасна людина часто теж є носієм стереотипів, іноді давніх і сильних. Ці шаблони в одних випадках дозволяють жити зручно, а в інших заважають робити соціум людянішим. У тому, що людина покликана покращувати світ, сумніватися не доводиться: Бог запросив її до цього, як співтворця. Слід визнати, що в одних сферах – передусім матеріальних – людина досягла більших успіхів у переосмисленні стереотипів і подоланні їх негативного впливу, а в інших – передусім ментальних – менших.

Сферою, де стереотипів багато, є особливості ментальності й духовного світу жінок і чоловіків, породжені різницями між ними. Ці особливості стоять у зв’язку з позицією жінок і чоловіків у суспільстві, в Церкві. Що тут доброго, а що поганого? Певно, найбільшу небезпеку несла б «однозначна» й «чітка» відповідь. Коли постають питання подібного роду, згадую правило: можеш не говорити – мовчи, бо у свідомості виринають слова Ісуса: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно» (Лк. 10, 41 – 42). Дійсно, ніхто не хоче, аби йому сказали, що він/вона, турбуючись «про багато», втрачає розуміння суті. І це – застереження. Хотілось би, щоб його враховували всі ідеологи у всіх сферах, які готові легковажно, витлумачити свою сестру «Марію» – її інше служіння. Бо люди легко роздають ролі ближнім. Життя церковної спільноти тут, на землі, – не виняток. Не секрет, що служіння жінки в період раннього християнства було одним, у середньовіччі – іншим і так далі. Виклики у цьому плані стоять перед Церквою і тепер. Ми добре розуміємо, що в патріархальних суспільствах на позицію жінки в Церкві дивилися не тільки через істини Святого Письма, а не меншою мірою крізь призму патріархальних стереотипів. Подекуди останні мали тенденцію затіняти релігійні істини. Ні, це не була маніпуляція – це був стан земної Церкви. Але вона ставала свідомішою, більше відкривала для себе. І от, розуміючи це, ми часто забуваємо, що самі не застраховані від помилок попередників і тяжіємо дивитися на місце жінки в Церкві з огляду на свої стереотипи. Ми теж покликані доходити до відкриття того, що Бог хоче сказати спільноті через слухання її самої, через розвиток науки і т. д. Готуючи цей номер я звернув увагу на пасаж послання до Филип’ян: «Еводію прошу та і Синтиху прошу, щоб думали однаково у Господі. І тебе, щирий товаришу, теж прошу, допомагай їм, бо вони працювали для Євангелії зо мною і Климентом та іншими моїми співробітниками, імена яких у книзі життя» (Флп. 4, 2 – 3). Апостол Павло просить допомагати названим жінкам, нагадує, що вони працювали для Євангелія вкупі і на рівні з ним: «зо мною», а не «під моїм наглядом». Він закликає думати «однаково у Господі», а не просто «однаково». «Однаково у Господі» – це щось набагато більше. Щоби розуміти це, потрібно «жити у Господі»: бути чутливим до Його настанов, прийняти їх, набути досвіду. Тоді буде змога відповісти на складні питання.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту