Колонка редактора

Якось, стоячи під час літургії в церкві, я слухав змістовну проповідь, в якій священник доречно розвинув думку, що без любові людина паралізована. Загалом мовилося про те, як Ісус зцілив розслабленого, якого його товариші спустили на мотузках до кімнати, розібравши покрівлю (Мр. 2, 1-12), а також про зцілення недужого біля купелі Вітесда (Ів. 5, 1-15). Ці роздуми поособливому зрезонували із моїми власними, бо якраз тривала підготовка числа «Патріярхату», який ви зараз тримаєте у руках. Я подумав собі, що люди без любові справді паралізовані. Якщо людина не любить, якщо вона байдужа, то й не робить чогось для когось. Можна не любити й себе, зрештою… У таких випадках життя не є повноцінним, а події проходять наче повз особу, в атмосфері якогось паралічу. Якщо ж не люблять людину в потребі, то параліч не відступає і від того хворого, від якого міг би, якого можна було б урятувати. Отже, друзі любили розслабленого і заради нього здійснили подвиг, побутовий подвиг, як би парадоксально це не звучало. Вони були раді послужити товаришеві. Вони рятували його, а не докоряли, як, наприклад,
друзі біблійного Йова.

А от біля купелі Вітесда лежав чоловік, якому не було кому послужити. Маємо тут натяк на те, що його не любили. Він хворів аж 38 років. Як справедливо наголосив проповідник під час літургії, 38 років – це «майже повнота», бо в давніх юдеїв 40 років є символом повноти: саме стільки їхні предки ходили пустелею. Мене насправді вразили ці слова, бо, вочевидь, немічний біля Вітесди майже дійшов до «повноти» в своєму терпінні. Хто його знає, що було б далі, якби Ісус не врятував його. У цьому випадку сам Господь послужив людині там, де їй не бажали послужити люди. Описану історію можна розглядати як докір байдужості, але її слід розуміти і як заохоту до надії та служіння. Бо служіння приносить і радість, і користь. Служити Богові ми можемо якраз через служіння ближнім. При цьому треба розуміти, що не всі служать однаково, бо в кожної людини свій талант. У кожному випадку важливо не закопувати його й не уникати служіння, не давати комусь страждати, якщо можеш допомогти і принаймні полегшити чиюсь долю. Якщо ти працюєш зі словом – допоможи людині словом, якщо з речами – допоможи речами. Не шкодуй уваги, доброго жесту, підтримки справою. Не заздри! Це принесе радість, надію і подяку. Це і є служіння без пафосу, без реклами у тому місці, де ти зараз перебуваєш. Аби зробити світ ліпшим, а своє життя яскравішим, не обов’язково їхати за океан, часто для цього достатньо розглянутися навколо. Саме такому служінню і присвячений цей номер нашого журналу. Справді приємно, що довкола нас багато людей, які примножують радість таким способом і самі відчувають радість від цього.

Свіжий номер

4 (486) 2021 4_2021