Колонка редактора

Війна зранює, калічить, вбиває. Вона роз’єднує, але водночас об’єднує – гуртує тих, що борються за мир, за покарання агресора і відновлення справедливості. Щодня, отримуючи повідомлення про російські намагання знищити Україну, про масові вбивства мирних людей, ловиш себе на тому, що у свідомості лунає Нагірна проповідь: «Блаженні голодні та спраглі справедливости, бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя. Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне» (Мт 5: 6-10). Щодня в нас гинуть люди – як захисники, так і мирні жителі. Війна однозначно змінює все довкола: з одного боку, зрушує серця, спонукає до дії, до спротиву, захисту добра, а з другого – оголює ницість окремих людей… І в цьому ми живемо.

Саме на діяльності з відновлення справедливості, порушеної війною, на потребі преображення людини через діяльність – ділення милосердям – зосереджена увага в цьому числі часопису.

Тему номера відкриває стаття отця Тараса Байцара з роздумами про досвід Бога під час війни. Глибокими роздумами про роль слова підтримки, духовний супровід, його місію і виклики для нього у воєнний період, про закладання підвалин майбутньої перемоги ділиться архиєпископ Ігор Ісіченко.

У тексті про душпастирство в часі війни Світлана Бабинська передає голоси тих, що перебувають із постраждалими на передовій людського болю. Про жертовну роботу з помноження любові через творіння добра розповідають директорка «Карітасу України» Тетяна Ставнича і співзасновниця Фонду святого Володимира Леся Крип’якевич.

У вимірах реакції християн світу на російсько-українську війну в цьому номері нас орієнтує доктор Юрій Підлісний, а над викликами для нашої східної традиції, особливо в діаспорі, роздумує Рома Гайда. Знову ж таки в світлі іконографії цієї війни ділиться рефлексіями про чутність українського голосу в світі Михайло Скоп, а спогадами про світлу людину, взірець небайдужості та мудрості для багатьох – отця Олександра Августа Чумакова – Олександр Доброєр.

Зрештою, органічно завершує цей номер рецензія доктора Ігоря Василишина на книгу Дарини Морозової «Покажи мені людину», присвячену важливим сторінкам історії християнської антропології. Так аналіз подій війни, ділення досвідами способів діяльної підтримки ближніх у ці важкі часи, пошуки слів розради і шляхів до справжньої перемоги в четвертому числі «Патріярхату» поєднуються із заглибленим поглядом у автентичний і такий багатоманітний образ людини з метою побачити в ньому образ Божий і Божий намір щодо нас усіх.

 

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt