Свіжий номер

2(502)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Колонка редактора

Події в Україні змінюються так швидко, що писати цю колонку редактора мені було вкрай важко. Кілька днів тому зайшов у гості до колег з місцевої газети, які були змушені впродовж дня тричі переверстувати першу шпальту. Революція робить непередбачувані повороти, бо й сама була не надто передбачуваною. Коли ми готували цей номер, ще не було загострення ситуації, що відбулась після ухвалення драконівських законів 16 січня, не було скільки крові і, що головне, не було смертей… Що нас чекає попереду? Це відає тільки Господь Бог. Вірю, що Він увесь час був і є з нами. Події в Україні, які розпочалися наприкінці листопада, виглядали як чергова короткотривала акція протесту, доволі секулярна. В перші дні маніфестацій знайомий священик жалівся мені, що на заклики до молитви активісти реагують мляво. Проте все різко змінилося після першого загострення ситуації – жорстокого побиття студентів на нічному Майдані. Саме Церква дала прихисток тим, хто втікав від кийків «беркутівців».

У подальші дні релігійний чинник в революційних подіях ставав щораз помітнішим. Недарма цю революцію відразу ж назвали революцією гідності, адже гідність людині дарована самим Господом Богом. Українська революція унікальна. Європу тепер називають постхристиянською, натомість в Україні поруч із проєвропейськими гаслами спостерігається духовне пробудження. Це свідчить, що для українців поняття європейськості та християнської ідентичності не суперечать одне одному. Але присутність представників духовенства на Майдані не надто сподобалась представникам влади. В стилі радянських методів управління влада розпочала тиск на УГКЦ. Конфлікт навряд чи можна вважати вичерпаним, оскільки ми побачили, як держава розглядає діяльність Церков: виключно як підконтрольну організацію у резервації. Пострадянські чиновники не можуть усвідомити простої істини, що такі поняття, як правда чи справедливість, не мають політичного або партійного забарвлення. Це моральні категорії, які отримують політичне або партійне забарвлення лише в умовах диктатури й тоталітаризму, коли, що таке правда чи справедливість, диктується партійною лінією.

Звинувачуючи Церкву в політичній боротьбі, чиновники заперечують універсальність правди і справедливості, ставлячи їх у залежність від політики. Насамперед чиновникам слід навчитись розрізняти політичні погляди та загальнолюдські цінності, зрозуміти, що Церква стає на захист цінностей, а не політичних програм. Саме тому українська революція стала не лише реакцією на зміну вектора руху України із західного на східний, але й рухом за розрив з комуністичним минулим. І я насправді вагаюсь нині однозначно стверджувати, чого в ній більше – першого чи другого. Важко передбачити, що буде далі. Але всім нам важливо не залишатись осторонь тих процесів, а допомагати хто чим може – молитвою, ділами. Бо, як казав Іван Павло ІІ, раковою пухлиною ХХІ століття є байдужість.

Поділитися:

Популярні статті