Коли кричить душа, приклони вухо!

У журналі «Патріярхат» за квітень 1997 р. читаємо: лист Митрополита Степана до парафіян парохії архистр. Михаїла в Дженкінтовн, Пенсильванія, та лист від Парафіяльної Ради до Митрополита і лист від п. В. Пушкаря та від редакції журналу, різні помічення і завваги відносно тої болючої і заразом дивної ситуації… Прочитавши таке, треба справді щиро помолитись, успокоїтись і аж тоді, пересортувати все з допомогою Божою, бо без Його помочі таке не можна перетравити… Те все не приносить добра в нашому суспільстві і є запитання, чи добре подавати все те на денне світло?.. Різні голоси йдуть від різних людей відносно вище-згаданого. На мою думку, на такі негативні події треба реагувати, не можна мовчати! Мовчанка не розв’язує проблем, а часто нав’язує ще більше… Є різні підходи до розв’язування різних проблем, мій є такий:

Коли кричить душа, приклони вухо!

Так кричить душа Митрополита Степана за правду, на основі церковних канонів і, парафіян душа кричить. Кричить під проводом свого патрона арх. Михаїла за свою правду… І не чують одні других… Бо у кожного своя правда, а нам треба приклонити вухо до правди.

То ж коли Митрополит Степан подає до відома всім у свойому листі, що: «на мої немічні рамена п’ятнадцять років тому покладено ярмо єпископства», то як це розуміти? Чи його присилувано? І слідуюче: як миряни можуть розуміти, ось таке: «Коли ж священик, не маючи повноваження (юрисдикції), дає розрішення гріхів, його розрішення є неважним, недійсним, хіба-що це відбулося в небезпеці смерти»? Значить, той самий священик заодно і важний, і неважний? Це ж дуже поважна справа! А звучить як шантаж… Люди читають таке і більше стають збаламученими. О, як нам треба прикладати вухо до Слова Божого!

Ми ж сьогодні всі маємо доступ до Св. Письма. Читаймо, купаймось у тій купелі слова Божого, а особливо, перед подаванням таких листів на денне світло… Коли в нас буде мирі Господній у душах, маєтки не будуть проблемою… Коли одні і другі глянуть на хрест з розп’яттям Христа і брат з братом одними устами і одним серцем з любов’ю, з вірою скажуть: ПОГЛЯНЬ НА ХРЕСТ І ПРИГАДАЙ, ЧИЯ ПРОЛИТА КРОВ НА HIM ЗА ТЕБЕ… (з мойого вірша).

І збагнем, дійсно збагнем, що то означає для нашого мирного і щасливого життя, для нашої співпраці між єрархами, священиками і мирянами, ми глянемо одні на других іншим зором. І побачимо одне другого в іншому світлі… Коли збагнем для кого ми служимо. Так, нам треба покаятись і обмитись Спасителя кров’ю, і подати брат-братові руку, і сісти на свої місця за круглий стіл, де центром уваги буде Христос! І розпочати діялог, не монолог…

Так, брати і сестри, ми мусимо серйозно брати християнську науку… Ми ж усі брати і сестри у Христі і кожний має свої завдання у христовому винограднику… Ми знаємо, що коли ми не діємо після дороговказу Христа, то нікуди не зайдем, хіба що в тупик! Христос же постійно нам пригадує устами апостолів, бо любить всіх нас!

Так, брати і сестри, на такі листи не можна мовчати! Вони говорять про крик наших неспокійних душ… В гарячому розумі немає мудрих думок, тож ідім до того Джерела, з якого б’є животворна вода, обмитися, напитися і просвітитися!

Висловивши своїх кілька думок відносно тої болючої для нас усіх справи, остаюсь з любов’ю в Христі до всіх вас!

Мотря Фаринич
Гамільтон, Канада, квітень 1997 р.