Коли небо із землею зливається в одно?

Таким днем, коли небо зі землею зливаються в одно, був, є і залишиться назавжди День Народження, прихід на землю, Спасителя людства, Різдво Ісуса Христа. Цим Днем починаємо різдвяний круг свят і в цей день співаємо радісну хвалу Божу: «Слава на висотах Богові, а на землі мир, між людьми благовоління» (Лука, 2, 14). Який багатий зміст у цих словах, хвала й подяка, мир, якого все прагнемо і любов між людьми, що все є безконечною. Видається, що євангелист Лука найбільш змістово, кольоритно і величаво підкреслює прихід Ісуса Христа на землю. До речі, Христова Церква і її вірні задержали, цей радісний — неохопний дух народження Ісуса Христа євангелиста Луки. Два інші євангелисти, Марко і Матей, тільки спокійно і сухо віднотовують подію народження Ісуса. Євангелист Іван починає свою євангелію народженням Слова, власне тим євангелієм, яке у церкві читається на день Христового Воскресіння: «На початку було Слово і Слово було в Бога…».

Хоч перші три євангелисти: Марко, Матей і Лука, за виїмком Івана, вважаються синоптиками, себто їх Євангелія є подібні до себе, але не зовсім, бо в деяких випадках вони є різні у відміченні й підкресленні ситуацій та подій життя Ісуса Христа. Це вияв багатокольоритності євангелистів, але у якій не відбігають від основних і незаперечних істин.

І так, здавалось би, що наші щорічні святкування Різдва Христового є нічого іншого, як кожноразовим повторенням того ж самого, а насправді так не є. Власне, тут проявляється ось ця, що і у євангелистів, багатокольоритність. Ми кожний раз зустрічаємо Різдво Христове в іншому часі, просторі й обставинах, але незмінною залишається незаперечна істина, радісна істина, Народження Ісуса Христа, яке у короткому часі, бо через рік, відзначатимемо ювілей дві тисячі років з дня Народження Ісуса Христа. Це особливий ювілей, який ми повинні достойно, величаво і гідно відзначити.

В цей День, коли небо зі землею зливаються в одно і співають славу Богові, у душевному спокою й особливій радості, згадуємо у наших молитвах наших найближчих, рідних і близьких, з якими ділили долю нашого життя, тих, які перенеслись у Божі засвіти і немов з ними всіма єднаємось, відчуваючи їх невидиму присутність, як відгомін років і віків. Кажемо: Христос народився, це радісна благовість, яку вже весь український народ на батьківщині й в діяспорі може разом радіти цією подією і колядувати «Бог предвічний народився…». Чи весь український народ на батьківщині відчув цю Божу благодать, яку, на протязі десятків років, перед ним закривав атеїстично-комуністичний режим?

Подумаймо у ці радісні свята Різдва Христового, чи ми подякували Всевишньому за цю Божу благодать, яка зійшла на нас від восьми років? Згадаймо, що за цю благодать — відродження української держави, український народ дорого, дорого платив найкращими своїми синами — нечуваним, в історії людства, голодом у 1932-33 роках, розстріляним відродженням у 1937-38 роках, знищенням української інтелігенції, воїни ОУН-УПА, які згинули в боротьбі, а ті, що оцілили, карались довгі десятиліття по тюрмах і засланнях, воїни Української Дивізії Галичина, які з юнацьким запалом мали бажання здержати червоного окупанта, який безпощадно знищував вільнолюбний український народ. Чи можемо у ці дні не згадати наших Ісповідників Віри Української Католицької і Української Православної Церков, які були знищені й поставлені поза букву закону? Все згадане і тільки згадане, а скільки невідомих, незчисленних жертв, віддав український народ за свободу, за це вільне Слово, про яке св. євангелист Іван говорить — «На початку було Слово…». Господь прийняв мільйони українських жертв, що віддали своє життя за Христову віру, за Батьківщину, за Народ і вислухав наших безустанних молитов та послав нам і іншим народам свободу, волю і незалежність, щоб ми могли, не у підпіллі, по лісах, вертепах, цвинтарях і різних закутках, але свобідно вдома й храмах Божих хвалити Всевишнього на висотах та дякувати за безмежну благодать, якою є свобода віри, слова й свобода думки. Чи збагнули ми ось безмежну Божу благодать?

Подумаймо над тим у ці радісні дні різдвяних свят, підсумуймо пройдене, тоді напевно краще оцінимо «погане», а може вже й не так дуже погане сучасне і водночас побачимо, якщо не ясну, то хоч яснішу візію нашого майбутнього. Не пробуймо жити минулим. Минуле хай залишиться нашою проекцією сучасного й майбутнього, а в цьому нас найбільше запевняє ось цей День, коли небо зі землею зливаються в одно.

Ось цей, Новонароджений, для якого не було затишного місця серед народу, а знайшов його серед пустелі, у вертепі серед пастушків. Хіба ж Творець неба і землі та всього того, що власними очима бачимо, а ще більше не бачимо, не міг знайти чогось іншого, величавого?! В цьому ми не можемо сумніватись! Всевишній Господь послав свого Сина, щоб він був доступний для всіх, багатих і бідних, показав нам туземний шлях, який пройшов Син Божий, як Людина-Бог з усіма людськими прикметами — страху, скривання, знущання, слави, мук і розп’яття та невинну смерть, якою побідив, зберігши для нас життя вічне. Тому цей радісний День Різдва Христового є днем нашої молитви, нашої подяки, нашої призадуми, днем нашої свідомости туземного життя.

М. Г.