Колись Москва, а сьогодні теж Польща — насаджує православіє на західніх землях України – на Лемківщині

Восени минулого року рознеслась вістка, що в Перемишлі, колишньому осідку греко-католицького єпископства для Перемишльсько-Самбірської Епархії створено православну парафію та віддано православним до вжитку бувшу греко-католицьку церковцю у Вовчому.

Всякі старання греко-католиків, яких в Перемишлі та околиці є біля 3,000, щоб для своїх Богослужб отримати котрусь із сконфіскованих церков — ніякого успіху не мали. Православні сказали тільки слово — і їх прохання було позитивно полагоджене. Виринає питання: чому?

Вслід за тим прийшло висвячення православного єпископа Адама Дубця з Лемківщици і створення православної епархії Перемишльсько-Новосандецької. Ось що пише про це польська газета «За і пшеців» з 11.12.1983 p.: «… Після 300 років реактивовано православну єпархію Перемишльсько-Новосандецьку з осідком у Сяноці. Ординарієм новоствореної епархії став єп. Адам (Дубець), що досі був єпископом Любельським…». Далі йде мова про урочистості інтронізації з переліком всіх присутніх визначних осіб. На закінчення статті зроблено наступні підсумки:

«… Перемишльсько-Новосандецька єпархія нараховує 31 церкву і стільки ж парафій. Всі церкви відремонтовані. На терені є три деканати, а канцлером єпископа є о. проф. Андрій Яхимюк…

… 1,100 років тому на тих теренах проповідували св. Кирило і Методій, а 1000 років тому закладене нове православне єпископство в Перемишлі, а в тому ж часі збудовано першу катедру св. Івана Хрестителя. В ХVІІ столітті єп. Антоній Винницький до титулу «єпископ Перемишльський» додав і «Сяніцький», і цей титул залишався до кінця. Епархія ця на грані Сходу й Заходу сприймає всі культурні вартості як Візантії, так і Риму , які творять польську народню культуру, релігійну і християнську…»

Знову ж тижневик «Політика» за 30.6.1984 р. у репортажі Марка Генцлера під назвою «Православіє в Польсце» пише таке:

«… На Підкарпатті, яке було під колишньою австрійською владою, десь у 1920 роках частина греко-католиків повернулась до православія. Після Другої світової війни більшість українців виїхала до СССР, а решта, зокрема лемки, були виселені на «Одзискане Зємє». Залишені церкви перейшли в посідання римо-католиків…»

Переселенці, по повернулись на свої землі, домагаються релігійної опіки. Влада поволі привертала православним парафії. Цей процес триває, не без конфліктів, до нині, — каже єп. Адам Дубець. До поважніших належить судовий процес за церкву в Полянах, а останньо теж в Криниці. Раніше криницькі греко-католики вчащали на латинські Богослуження, бо своїх не мали. Коли ж православні реактивували свою парафію і приступили до будови церкви, щоб греко-католики не шукали помочі у православних, їм дозволено в римо-католицькому костелі відправляти Богослуження в східньому обряді…»

А ось заява православного митрополита Василя кореспондентові «Політики»:

«… В останніх роках влада дозволила православній Церкві на будову кільканадцяти церков та парафіяльних домів. У вересні минулого року влада погодилася на реституцію православної епархії в Перемишлі, яка була зліквідована близько 300 років тому. Це мій найбільший успіх. З часом здвигнемо в Перемишлі єпископську катедру. Нікому нічого не будемо відбирати, хоча правно маємо підстави жадати звороту кількох будівель. Місцевий католицький єп. Токарчук відгороджується, що не допустить до поширення православія на Підкарпатті… Бо боротьба за душі триває далі, помимо екуменічних закликів до єдности всіх християн…»

Із наведених заяв церковних достойників Польської Православної Церкви стає ясним, що вона має підтримку уряду. Духовно вона пов’язана з Москвою, від якої одержала дозвіл на «автокефалію». У своєму титулі й також у ідейному наставленні є вона «Польська»,, пов’язана тісно з усім тим, чого вимагає і що робить уряд. Свідомо й послідовно ділить вірних на українців і лемків, отже, помагає Польщі розбивати нашу національну єдність.

Іншими словами польський уряд поконфіскував бувші греко-католицькі церкви, зліквідував єпископство, а розпорошених вірних загнав під опіку римо-католицької Церкви, де вони є на ласці місцевих ксьондзів.

Православним не лише віддав до вжитку всі їхні церкви, допомагає у розбудові нових парафій, а навіть роздає поконфісковані від греко-католиків церкви.

А польський католицький єпископат мовчить, бо бажає краще мати до діла з Польською Православною Церквою, ніж з Українською Греко-Католицькою.

Оптично римо-католицький клір бере під опіку наших вірних, але в дійсності робить все можливе, щоб нас загнати до римо-католицьких костьолів, спольонізувати, а в кращому випадку відштовхнути до Польської Православної Церкви. І постає такий дивогляд, що православна Москва нищить нашу Церкву, бо ми пов’язані із Заходом через Рим, а католицька Польща нищить нашу УКЦеркву, незважаючи на Унію з Римом, бо ми їм невигідні.