Коментар до Становища Василіянського Чину в справі Українського Патріярхату

В останніх двох числах журналу «За Патріярхат» /чч. 15 і 16, 1970/71/ поміщено було документ під назвою «Василіянський Чин і Справа Українського Патріярхату». Цей документ появився за підписом Протоархимандрита Василіянського Чину о. Атанасія Великого і тим самим можна вважати, що він відображає офіційне становище Василіянської Капітули до цієї важливої справи. Із його змісту виходить, що документ був приготований перед закінченням 2-го Ватиканського Собору, себто у 1964 році. Саме в тому часі почала розгортатися масова акція серед української еміґраційної громади за піддержку постуляту, що його видвигнув перед отцями Собору Верховний Архиєпископ їх Блаженство Кир Йосиф Сліпий: встановити український католицький Києво-Галицький Патріярхат. Встановлення такого патріярхату йшло з духом Собору, що стверджував окремі права і традиції та звичаї Східніх Церков, а також з потребами Української Католицької Церкви на її сучасному етапі історичного розвитку.

Василіянський документ появився у Циркулярі Чину, що, як видно, призначений тільки для внутрішнього вжитку. Редакція журналу не мала до своєї розпорядимости цілого циркуляра, а тільки ту частину, що в ній опубліковано згаданий документ. Згадуємо це тому, що можуть бути застереження відносно автентичности документу та його авторства. Редакція запевняє однак, що має докази, які таку автентичність показують. Але навіть без таких запевнень можна б, якщо б була потреба, ствердити це шляхом внутрішньої і зовнішньої аналізи документу.

Виглядає,що потреба такого документу була спричинена слідуючими мотивами й цілями: а/ зайняти засадниче становище до всіх акцій що велись чи плянувались у справі встановлення українського католицького патріярхату, себто від хвилини, коли її видвигнув Верховний Архиєпископ на 2-гій сесії Собору; б/ визначити чітко напрямні Чину в цій справі на майбутнє; в/ видвигнути заслуги Чину для Церкви взагалі і в тій окремій справі зокрема, головно коли йдеться про час передсоборових приготувань. Зроблено це з наміром оборони Чину перед, як кажеться у передмові, публічними закидами «немов би Василіяни ставились до неї /справи патріярхату/ з якимись резервами»; і г/ поінформувати рядових членів Чину – отців і братчиків, про становище в цій справі Капітули, щоб кожний з них індивідуально міг діяти в дусі становища цілого Чину.

Документ поділено на шість частин, коли врахувати ненумерований вступ. Узаглавлені, нумеровані частини від один до п’ять діляться на дрібніші підрозділи. Варто на цьому місці пригадати читачам наголовки розділів: І. Історичний аспект справи; 2. Сучасний аспект проблеми; 3. Деякі об’єктивні і суб’єктивні аспекти; 4. Проблеми методи й тактики; і 5. Практичні дійові висновки.

З огляду на час,що проминув від появи документу, він, очевидно, втратив частинно на своїй актуальності. На деякі твердження, що їх тоді поставлено пізніші події вже дали свою відповідь. Але ряд постулятів не втратили своєї актуальности й досі, й вимагають аналізи. Виглядає, що без огляду на те, що сталося після 1964 року в нашій Церкві, ці постуляти й на дальше мають зобов’язуючу силу для Василіянського Чину. Вони також були прийняті частиною української католицької ієрархії, а головно тими владиками з-поміж неї, що походять із Чину. Багато із аргументів, вичислених в документі в некористь установлення українського католицького патріярхату під сучасну пору. Доводилось в міжчасі почути з уст і прочитати в документах, що вийшли з рук чужих і своїх противників справи патріярхату. Не можемо виключати в тому випадку збігу обставин, спеціяльно у випадку чужих чинників. Але з другої сторони не можемо виключати можливости, що цей документ став також базою для дальших теоретичних роздумувань і практичної дії українських чинників, що противились і противляться установленні українського католицького патріярхату у поставленій Верховним Архиєпископом формі. Саме ця остання можливість спонукала Редакцію опублікувати цей документ на сторінках журналу «За Патріярхат».

В документі порушено цілий ряд аспектів, що в історичній перспективі, на фоні сучасних обставин і в зарисі майбутнього стосуються проблеми українського патріярхату й долі Української Католицької Церкви на батьківщині і в діяспорі в загальному, а часто і в партикулярному відношенні. З трудом тому доводиться здефінювати основні постуляти, що стосуються справи патріярхату тепер. Вважаємо однак, що їх можна звести до таких основних:

1. Завершення організаційної структури українського церковного життя патріярхальною системою належить зараз вважати ціллю, що може бути здійснена щойно радше в далекому майбутньому.

2. Здійснення цієї цілі під сучасну пору перерішене в її некористь, головно з об’єктивних причин, /в першу чергу – політичних міжнародніх/, а з суб’єктивних /українська рація стану/ – навіть непобажане.

3. Тактика, що її примінено в тій справі від початку /Верховний Архиєпископ і ширші кола українського громадянства/ була засадничо неправильна. Висувати постулят українського католицького патріярхату на Соборі було не на часі, бо було це проти духа Собору. /Правдивий дух екуменізму не може не враховувати інтересів інших віровизнань, якщо ці інтереси є в колізії з українськими інтересами/. Ультимативне ставлення справи й ірраціональний підхід до її розв’язання зі сторони українських чинників можуть тільки пошкодити.

4. Структура українського церковного життя, що досі /1964 р./ існувала, задоволяла потреби загалу вірних і тим самим є вистарчаюча й не вимагає змін поза введенням певної системи колеґіяльности та консультації між українськими владиками.

5. Серед української ієрархії, священства і вірних немає противників патріярхату.

6. Чин, як такий, докладатиме старань, щоб цей дизедират – український патріярхат – був здійснений, коли настане для того відповідна пора, й буде працювати для добра Церкви в любій її організаційній структурі.

За вийнятком останнього ствердження, що його можна лиш привітати, з постулятами Василіянського Чину неможливо погодитись. Заки прийдемо до відповіді на них і до подрібного розбору цілого ряду додаткових стверджень, що їх знаходимо в документі, хочемо сказати в чому полягає засаднича шкідливість підходу до справи патріярхату, як він /цей підхід/ виявлений у документі. У документі подрібно зібрано, як кажеться, об’єктивні і суб’єктивні причини, чому справа українського патріярхату не має виглядів на позитивну розв’язку під сучасну пору. Вказано також на тактичні помилки, що їх наче б то поповнено. Не вказано зовсім аргументів, що промовляли б за встановлення католицького патріярхату саме тепер. Невже ж їх немає? Важко в це повірити. Цілковито недоцінено рушійних сил українського суспільства, що не відрізняються від таких же сил інших народів, з якими сьогодні числяться так світські як і церковні сили. Маємо на увазі широкі маси вірних нашої церкви. Невже ж можливо їх цілком ігнорувати?

/Продовження буде/

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>