(УПБ, РИМ) — В останньому числі «Вістей з Риму» ми подали відомість про деякі зміни, які наступили з волі папи в Римській Курії з днем 9 квітня 1984 р. Деякі обсерватори, може під впливом землетрусів, які під сучасну пору турбують Італію, назвали ці зміни «особовим землетрусом у Ватикані», бо замінено іншими особами 16 провідних позицій в Курії. Стисло говорячи, такого «землетрусу» не було, бо людям, які відійшли, або вигасав п’ятилітній їхній реченець урядування, або їх замінено з причин віку чи здоров’я. Все ж фактом є, що сьогодні вже упродовж майже шестилітнього понтифікату Папи Івана Павла II особовий склад Курії доволі відмінний від того, який він застав у жовтні 1978 p., і спостерігачі сподіваються дальших змін або й реформи Римської Курії, над якою папа працює вже від початку свого понтифікату і якої очікується від листопада ц.р.
Історія Римської Курії довга й складна, та її склад і спосіб діяння не такий простий. Богато писалося й пишеться, чи потрібний такий центральний, адміністративний і виконний орган Римському Архієреєві. Знаємо з історії, що багато папів хотіли переводити реформу в Курії, а згодом в дійсності вони схилялися до напрямних своїх виконних органів. Часто чується слова відомого оберпрокурора Синоду Російської Православної Церкви ще за часів Миколи II Константина Побєдоносцева: «Папи зміняються, Курія лишається». Все це може в більшій чи меншій мірі відповідати правді, та не місце нам тут зосереджуватися над цим питанням. Дійсністю є, що сьогодні всіх католиків у світі є понад 800 мільйонів, і в сучасній структурі Церкви є прямо неможливим одній особі — Римському Архиєреєві — детально слідкувати і бути спеціялістом-знатоком до тонкощів всіх проблем чи подій вірних Вселенської Церкви. Все ж кожний папа відповідатиме перед Богом та історією за свій понтифікат, і його завданням є ставити на чільні чи ключеві позиції таких людей, за яких може бути певним, що вони віддзеркалюватимуть і виконуватимуть його наміри, настанову і мисль.
З таким зрозумінням повинні й ми підходити до тих змін або й реформ, які будуть відбуватися в Курії. Чи реформи та зміни виявляться успішними або щасливими, покаже майбутність. З останніх змін виразно виходить, що папа керується головно цим почуттям відповідальности за ведення і спасення 800 мільйонів душ вірних Католицької Церкви і тому, що він уважає, що Курія як така повинна існувати, ставить на чільні становища своїх речників — людей, до яких має довір’я.
Якщо робити перші підсумки змін, спостерігається завжди більший напрям в сторону вселенськости, пасторального досвіду і настанови поміркованої середини (центру). Донедавна різні чинники в Курії були переважно італійці, які рідко мали більший душпастирський досвід. Сьогодні вже велике число чільніших позицій Курії обсаджене людьми не-італійської національности або не-европейської приналежности і які мають за собою досвід душпастирської праці.
Під таким кутом зору треба підходити до номінації перед двома роками префекта Конґреґації Науки Віри, кард. Йосифа Рацінґера, німця-баварця, видатного богослова, професора догматики тюбінґенського, а відтак реґенбурзького університетів з душпастирським досвідом, архиєпископа Мюнхену впродовж майже п’яти літ. Його виступи в справах віри та науки Церкви віддзеркалюють думку папи: шукати нового, але й стерегти минуле.
Призначення кардинала Владислава Рубіна і архиєпископа Мирослава Марусина префектом і секретарем Конґреґації для Східніх Церков слід сприймати як вибір людей, які знають з прямого контакту або з походження християнські Церкви Сходу і вказують нам, як папа розуміє Східні Церкви. Префектом Конґреґації для справ Святих призначено перед трьома роками італійця, визначного знавця канонічного права кард. Петра Паляцціні, якого номінацією регабілітовано, і йому за секретаря і підсекретаря поставлено румуна і хорвата, архиєпископа Траяна Крізана і монс. Флавіяна Верая. Так само призначенням італійського кардинала Сільвія Одді три роки тому префектом Конґреґації Клиру віддзеркалюється саме настанова поміркованої середини у відношенні до духовенства.
Вселенськість, чи як дехто називає, інтернаціоналізацію Курії, піднесено в особливий спосіб призначенням африканського кардинала з Бенін Бернардина Гантіна префектом Конґреґації для єпископів — надзвичайно важливої в Римській Церкві, бо через цю декастерію переходять всі єпископські призначення латинської Церкви. Подібно на місце бельгійського дипломата Жана Жадо призначено про-президентом Секретаріяту для нехристиян ніґеріянського архиєпископа Франсіса Арінзе — знавця нехристиянських релігій і мусульманських справ — ясна познака про ріст впливу африканських єпископів чи Церков т.зв. «третього світу».
Про-префектом Конґреґації св. Тайн і Богопочи- тання став відомий своєю справедливістю німецький венедиктинець архиєп. Авґустин Маєр, про-префектом Конґреґації для Монахів — бельгієць Жан Жером Гамер, а на місце хворого-спаралізованого приятеля папи архиєп. Анджея Дескура новим президентом Папської Комісії для соціяльних комунікацій став 48-літній американець, недавно висвячений на архиєпископа у Філядельфії, Джон Фолей. Секретарем Конґреґації для св. Тайн став мадяр архиєпископ Лайос Када, який донедавна був апостольським нунцієм у Костаріка і в Ель-Сальвадорі.
Несподіванкою для багатьох був факт, що папа передав своєму державному секретареві кард. Авґустинові Казаролі відповідальність і владу за всі світські справи, які випливають зі становища папи як суверена ватиканської держави. Очевидно, папа буде поінформований своїм державним секретарем про адміністративні чи цивільні справи своєї держави, але Святіший Отець бажає головно зосереджуватись на духовних, церковних і пасторальних справах Вселенської Церкви.
До помочі у веденню світських справ державному секретареві папа призначив президентом Папської Комісії для Ватиканської держави кард. Севастіяна Баджджо — дотепер префекта Конгрегації для єпископів. Ця комісія, яку дотепер номінально провадив державний секретар, має тепер свого власного президента, який є безпосереднім зверхником архиєп. Павла Марцінкуса, про-президента цієї комісії і директора Ватиканського Інституту Релігійних Справ (ватиканського банку). Тому, що комісія тепер вже має свого новопризначеного президента фактично є певним, що архиєп. Марцінкус не стане кардиналом. Президентом Адміністрації спадщини Апостольського Престолу став бразілієць кард. Анієльо Россі — дотеперішній префект Конгрегації Свангелізації Народів (Поширення віри), що його місце зайняв дублінський архиєп. Дермот Раян, а президентом Папської комісії «Юстіція ет Пакс» і «Кор у нум» став архиєпископ Марсей кард. Роже Ечеґерай.
Дотепер не пороблено ще більших змін у державному секретаріяті чи в Раді для публічних справ Церкви. Можливо, що це станеться з остаточною реформою.
Раніше чи пізніше папа призначить нових кардиналів, щоб всі конгрегації були очолені префектами з кардинальською гідністю, а не про-префектами-архиєпископами. Праця Римської Курії нормально поступає вперед, а висліди тих змін побачимо по плодах. Сказав Христос: «Дерево пізнається з плоду» (Мт. 12, 33).
