Конфлікт у Сирії та реакція релігійного світу: поганий мир кращий за добру війну

Сирія – країна стародавньої християнської традиції, що сягає апостольських часів. Проте нині християни в ній становлять від 5 до 10 відсотків населення. Більшість жителів Сирії – мусульмани-суніти, а влада в країні вже 40 років у руках меншості – шиїтської релігійної групи алавітів, до якої належить президент Башар аль Ассад.

В березні 2011-го в країні почалася громадянська війна, що забрала життя більш ніж сотні тисяч людей і вигнала з рідних місць сім мільйонів. Для 22-мільйонної Сирії  це третина населення. Конфлікт у цій країні складний і затяжний, тож будь-яке спрощення таїть у собі небезпеку спотворення. Проте якщо окреслювати ситуацію загалом, протистояння в релігійному вимірі відбувається між сунітською опозиційною більшістю (яка й сама складається з різних угруповань) та урядовою шиїтською меншістю. Перед християнами постало питання, до якого табору пристати.

Християни Сирії вирішили, що краще мати справу зі «злом, яке знають», адже вони розуміють: повалення режиму Ассада може привести до влади екстремістські мусульманські угруповання, що призведе до нищення християн. Яскраві приклади цього вони бачать в Іраку та Єгипті, де після повалення тоталітарних режимів, які утримували певний паритет сил (ціною жертв, звичайно), почався хаос, що спричинив катастрофічні наслідки саме для християн. Тому протягом двох років громадянської війни християни Сирії зазнають ударів з огляду на те, що їх меншість (а меншість завжди страждає під час воєнних конфліктів), та тому, що підтримують уряд, а не стають на бік опозиції. Християнські населені пункти (так звана Долина християн) на кордоні з Ліваном є найпершою мішенню для бойовиків, адже їх утримують війська Ассада.

Така ситуація триває вже більш як два роки, протистояння зайшло в глухий кут. До 21 серпня це була громадянська війна із зовнішніми союзниками кожної сторони конфлікту. 21 серпня повідомили про масштабне застосування військами уряду проти повстанців хімічної зброї в околицях Дамаска, де, за даними американської розвідки, загинуло понад 1400 осіб –  переважно мирні жителі, серед яких велика кількість дітей. Сирійська влада відкинула ці звинувачення.  Президент Барак Обама звернувся до Конгресу США щодо схвалення військової операції проти Сирії.

Релігійні лідери: насилля породжує насилля

Мелхітський греко-католицький патріарх Антіохії Григорій Лахам назвав військове вторгнення в Сирію «кримінальною дією», адже це призведе до ще більшої кількості жертв, і наголосив, що це зруйнує віру арабського світу в Захід. Митрополит Філіп, глава Антіохійської архиєпархії в Північній Америці, у своєму листі до вірних написав: «…це (нанесення удару по Сирії) не служитиме ні інтересам США, ні сирійців (та усім на Близькому Сході), а бомбардування ще більше дестабілізує країну… і це буде ще одним кроком до винищення християн на Близькому Сході». Проти бомбардування Сирії виступив генеральний настоятель ордену єзуїтів отець Адольфо Ніколас. Халдейський католицький єпископ Алеппо Антуан Аудо застеріг, що втручання в Сирію стане загрозою для всього регіону.

Свою підтримку близькосхідним єпископам висловили члени Єпископської конференції США, які звернулися листом до американських католиків і закликали їх переконувати своїх конгресменів голосувати проти застосування сили. Віденський кардинал Крістоф Шонборн суворо запитує: «Чи були успішними збройні операції в цьому регіоні і чи війни в Іраку та Афганістані принесли мир? Яке добро бомби можуть принести країні, яка вже стікає кров’ю від тисяч ран?»

Митрополит Російської Православної Церкви Іларіон Алфеєв (як відомо, Росія відкрито підтримує режим Ассада) сказав, що потенційні жертви будуть «покладені на вівтар уявної демократії» і США допоможуть прийти до влади «радикальним екстремістам».

Папа-миротворець

Ця колонка мала стати продовження аналізу «ефекту» Папи Франциска, який досяг кульмінаційної точки під час Світового дня молоді в Бразилії, де на зустріч з понтифіком прибуло більш ніж два мільйони молодих людей. Після цього апогею вияву любові до Вселенського Архиєрея і його щирої розмови з журналістами під час конференції в літаку почалося затишшя. Здавалося, «ефект» зменшується. Особливо гостро це відчувалося в соціальних мережах, які ще кілька тижнів тому рясніли висловами Папи, його фотографіями, а потім раптово спорожніли…  

На молитву за мир в Сирії 7 вересня на площі святого Петра в Римі зібралося більш ніж 100 тисяч осіб. Мільйони католиків у всьому світі провели цей день в пості та молитві. Ініціативу підтримали не лише християни різних конфесій, але й представники різних релігій: від буддистів до юдеїв та мусульман. На слова понтифіка посилалися аналітики і політики різних рівнів та різних країн. «Ефект» Папи Франциска із виразно духовного перетворився на геополітичний чинник. Проте, звертаючись до політиків, військових, вірних різних Церков і представників різних релігій, Вселенський Архиєрей зберіг виразно духовну суть свого послання. Завдяки цьому його голос звучить не просто серед інших, а над іншими.

Його проповідь – це особливе поєднання католицького соціального вчення та духовності. Папа наполягає на тому, що кожен є сторожем брата свого, немає відстороненості від процесів, у Божому світі кожен відповідальний за іншого: «Так, ти є сторожем брата свого! Бути людиною означає піклуватися про іншого». Папа не говорить про збереження статус-кво, поганого миру, а про спільну відповідальність за добро іншого. Серед голосів про «покарання» режиму Ассада він вказує на логіку хреста: «Ми можемо побачити відповідь Бога: на насилля не можна відповідати насиллям, смерті не можна відповідати мовою смерті. У тиші хреста змовкає шум зброї, і можна говорити мовою примирення, прощення, діалогу, миру».

Такий пацифізм понтифіка не можна вважати толерацією зла. В листі до лідерів Великої двадцятки він писав: «Я твердо засуджую використання хімічної зброї… Ми не можемо уникнути суду Бога та історії», проте «Ніколи не може насилля принести миру. Війна породжує війну, насилля породжує насилля». Римський Архиєрей не вперше виступає світовим миротворцем. Папа Бенедикт XV під час Першої світової війни, Папа Пій ХІІ під час Другої, Папа Іван ХХІІІ під час Карибської кризи та в енцикліці Pacem in Terris, папа Павло VI  у знаменитому виступі в ООН 1965 року були виразними голосами миру. Чи вдасться Папі Франциску з ситуацією в Сирії те, що не вдалося Іванові Павлу ІІ, який у 2003 році також робив усе можливе (публічно і приватно), щоби відвернути вторгнення у Ірак? Невідомо. Але він робить у своїй чудовій манері те, що вважає за потрібне. Написав «моліться за мир» своїм дев’яти мільйонам фолловерів на Twitter і попросив 50 священиків сісти у сповідальниці на площі святого Петра 7 вересня, бо «справжній мир народжується в людському серці, що примирилося з Богом та ближніми».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>