Багнет пробив груди. Світ завирував,
І кров’ю ясною облитий — упав.
— Я вже не побачу…
Тебе, Україно… відвічно нова…
На волі, у славі… без стану раба,
Щоб дати могла мені… гідність, права.
Та нарід мій, нарід…
Боже, дай поміч… дай волю… дай, дай!
Останками сил тулить хрестик до уст
— землю цілує, коханий свій край.
Світанок розплівся.
В заграві багряній дрижала земля.
На кров’ю политім крутянськім снігу
В безсмертя писалось геройське ім’я.
Свіжий номер
4(498)2023
- Колонка редактора Володимир Мороз
- Лік від корупції – солідарність Андрій Костюк
- Південний форпост «Карітасу» УГКЦ Світлана Бабинська
- Церква дружня до дитини Наталя Тарновська
- Роздуми про Церкву в Америці (2) д-р Андрій Сороковський
- «Ваш ґород Ґлупов невідступно з вами…»: російські ідентичності у дзеркалі сучасної українсько-російської війни д-рка Тетяна Євсєєва
- Свій серед своїх Христина Дорожовець
- Боже, милостивий будь мені, грішному. Спогад-оповідання Михайло Носа
- Володимир Антонович, Галичина і Греко-Католицька Церква. д-р. Ігор Чорновол
- На шляху до зрілої віри і здорової духовності Тарас Байцар
- Чому небо не падає?