Василь Ящун

Багнет пробив груди. Світ завирував,
І кров’ю ясною облитий — упав.
— Я вже не побачу…
Тебе, Україно… відвічно нова…
На волі, у славі… без стану раба,
Щоб дати могла мені… гідність, права.
Та нарід мій, нарід…
Боже, дай поміч… дай волю… дай, дай!
Останками сил тулить хрестик до уст
— землю цілує, коханий свій край.
Світанок розплівся.
В заграві багряній дрижала земля.
На кров’ю политім крутянськім снігу
В безсмертя писалось геройське ім’я.