Кажуть, коли Вінстону Черчіллю під час Другої світової війни сказали, що заради економії коштів треба було б скоротити видатки на культуру, він різко запитав: «А заради чого ми тоді воюємо?». Культурна спадщина й справді може часом здаватись чиось «відпрацьованим», не вартим уваги. Особливо в часі серйозних і глобальних викликів. Гадаю, українцям, яких доля занесла у США в 30-их чи 50-их роках ХХ століття, проблем також не бракувало. У першому випадку це була серйозна економічна криза, мабуть, найтяжча в американській історії. У другому – культурні інституції творили люди, які переважно вимушено покинули свої українські домівки в часі Другої світової війни, і, травмовані війнами та змучені поневіряннями, дісталися нової країни поселення. Однак навіть у тих непростих умовах їм ішлося про культуру, бо ж Черчілль таки мав рацію…
Свіжий номер
4(498)2023
- Колонка редактора Володимир Мороз
- Лік від корупції – солідарність Андрій Костюк
- Південний форпост «Карітасу» УГКЦ Світлана Бабинська
- Церква дружня до дитини Наталя Тарновська
- Роздуми про Церкву в Америці (2) д-р Андрій Сороковський
- «Ваш ґород Ґлупов невідступно з вами…»: російські ідентичності у дзеркалі сучасної українсько-російської війни д-рка Тетяна Євсєєва
- Свій серед своїх Христина Дорожовець
- Боже, милостивий будь мені, грішному. Спогад-оповідання Михайло Носа
- Володимир Антонович, Галичина і Греко-Католицька Церква. д-р. Ігор Чорновол
- На шляху до зрілої віри і здорової духовності Тарас Байцар
- Чому небо не падає?