Кажуть, коли Вінстону Черчіллю під час Другої світової війни сказали, що заради економії коштів треба було б скоротити видатки на культуру, він різко запитав: «А заради чого ми тоді воюємо?». Культурна спадщина й справді може часом здаватись чиось «відпрацьованим», не вартим уваги. Особливо в часі серйозних і глобальних викликів. Гадаю, українцям, яких доля занесла у США в 30-их чи 50-их роках ХХ століття, проблем також не бракувало. У першому випадку це була серйозна економічна криза, мабуть, найтяжча в американській історії. У другому – культурні інституції творили люди, які переважно вимушено покинули свої українські домівки в часі Другої світової війни, і, травмовані війнами та змучені поневіряннями, дісталися нової країни поселення. Однак навіть у тих непростих умовах їм ішлося про культуру, бо ж Черчілль таки мав рацію…
