Літні курси УКУ продовжуються

(Жмут думок про ХVІ Літні Курси в Римі)

Присвячую світлій пам’яті довголітнього керівника Курсів УКУ в Римі та голови Українського Патріярхального Світового Об’єднання проф. Богдана Лончини

Опублікування цього звідомлення і рефлексій про цьогорічні Літні Курси Українського Католицького Університету в Римі припадає приблизно на першу річницю смерти проф. Богдана Лончини, якого швидко взяла від нас важка і невилікувальна недуга. Перед роком, 27 вересня, помер довголітній керівник цих Курсів, заступник декана філософічного факультету УКУ, колишній редактор «Дзвонів», близький співробітник Блаженнішого Патріярха Йосифа, голова УПСО від 1982 p., визначний мирянський діяч, людина криштального характеру і залізного обов’язку, розважний і послідовний громадянин, що кожночасно вкладав свої християнські переконання і засади в громадську справу і особисте життя.

* * *

ХVІ Літні Курси УКУ в Римі були перші, що відбулися по смерті д-ра Б. Лончини. Попередні курси в 1985 p., хоч не під його безпосереднім керівництвом, бо вже тоді його недуга прикула до місця проживання і він не міг ризикувати на довшу подорож, все таки були ще приготовані проф. Лончиною. Пригадую, як він турбувався за їх зміст, за склад викладачів, контактувався з наміченими професорами, до кінця склав цікаву програму. Але вже не міг приїхати до Риму. Під час курсів сходилися викладачі УКУ на свої засідання і вже тоді дискутували про майбутнє курсів і обмірковували, хто евентуально міг би допомогти й відтяжчити Б. Лончину, якщо недуга протягнеться і не дасть йому змоги продовжувати керування курсами. Вирішено, щоб я заступив проф. Лончину на час його недуги та зайнявся підготовкою наступного курсу. Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван, як протектор УКУ, іменував мене директором ХVІ Літніх Курсів. По приїзді з Европи в серпні 1985 р. я ще інформував пок. Б. Лончину про вислід курсів, обмінявся з ним думками про програму наступних курсів, ніколи не сподіваючись, що це була одна з останніх телефонічних розмов з ним. Тоді повідомив ще я проф. Лончину, що професорські збори в Римі запропонували його на декана філософічного факультету в зв’язку з тим, що декан В. Лев, зважаючи на свій вік, вніс резигнацію. Тоді пок. голова УПСО ще уповноважив мене заступати його на поминальних урочистостях в першу річницю смерти Патріярха Йосифа Ісповідника на початку вересня 1985 р. в Римі. Незабаром, 1 жовтня, мав я сумний обов’язок прощати покійного проф. Б. Лончину від Українського Католицького Університету, його професорів та поважного числа колишніх студентів, зокрема на літніх курсах. Тому й присвята цих рядків його пам’яті є додатковою згадкою про цю виняткову людину, що так збагатила наше церковно-мирянське і наукове християнське життя останніх десятиліть на еміграції.

* * *

Тема ХVІ Літніх Курсів «Українська діяспора на Заході і в Східній Европі» була подумана як така, що впроваджує молодих людей у своє найближче оточення, у минуле українського поселення та в різні ділянки життя наших емігрантських громад. Ініціятори цієї теми гадали, що це зацікавить нашу молодь і, зрештою, що для неї самопізнання дуже потрібне, якщо вона має включитися в українське життя. В цьому ми не помилилися, бо студенти справді з цікавістю знайомилися з історичними причинами, що приводили до різних хвиль української еміграції від 18 стол., чи з різними нашими поселеннями в Східній Европі та за океаном, їх цікавила еміграційна культурна творчість – література, мистецтво, освіта, організовані зусилля на самозбереження, як і засоби зв’язку між різними українськими спільнотами. Пізнавши детальніше різні прояви нашого життя, молодих студентів дивували не настільки різниці між поодинокими спільнотами в різних країнах, як спільні особливості та спільна думка і почуття культурної єдности, які збереглися іноді й наперекір слабким ниткам зв’язку між деякими країнами.

Академічні лекції і дискусії доповнювалися практичним досвідом — зустріччю і конфронтацією молодих українців з різних країн і континентів.

Цінним для дітей з американського континенту було те, що вони пізнали і довідалися більше про життя українських спільнот в Східній Европі. Вони розмовляли спільною українською мовою і мали нагоду її удосконалювати. Якщо іноді наші з Америки і Канади переходили на англійську мову приватно, а їхні колеги з другої частини світу, щоб їх подратувати, почали між собою говорити по-сербо-хорватському, тоді обидві групи переходили на українську мову. Студенти з північно-американського континенту навчилися від своїх земляків із Східньої Европи любити і шанувати українську пісню. В автобусі, яким ми їхали до Помпеїв та на гору Монте-Кассіно, увесь час гомоніла українська пісня, а перед у співі вели хлопці й дівчата із Східньої Европи, що навіть принесли свої співанники, відбиті на ротаторі. Ми самі, виховники, усвідомили собі, як українська пісня єднає українську людину поза кордонами і просторами.

У Римі молоді люди вчилися цінити свою Церкву, обряд, свою самобутність. Тут вони перебували в колисці християнства, в універсальному Римі у Вселенській Церкві, але на власному шматку землі, у своїх установах, що їх заснував передбачливий Глава нашої Церкви, Патріярх Йосиф. З цього приводу були вони горді і так висловлювалися перед іншими, включно і перед Вселенським Архиєреєм, що його вони вітали під час авдієнції. Пам’ять вже спочилого засновника і господаря цієї обителі шанобливо згадували наші студенти при різних нагодах і були щасливими, коли на прощання могли скласти поклін його земним останкам у крипті собору Святої Софії.

* * *

Як уже відомо з пресових повідомлень, участь у цьогорічних курсах не була численною. Недописали наші громади і молодь чи їх батьки з Америки і Канади. Побоялися деякі тероризму в Европі, що було явним переяскравленням, а дехто навіть перелякався наслідків чорнобильської катастрофи, бо, мовляв, в Римі на початку травня заборонено було два тижні продавати салату на базарі… З європейської перспективи не виглядало так, як це представляла панікарська американська преса і публічна опінія. Але ми не є винятком, бо так реагував і пересічний американець. Цього року американських туристів в Італії було менше, як минулими роками.

А шкода, що наші молоді хлопці і дівчата не скористали з доброї навчальної програми, цікавих краєзнавчих і історично-мистецьких прогулянок та відвідин у Римі й поза Римом, а головно, що не пережили справді гарних днів спільних товариських зустрічей. Все було підготовано організаторами, викладачами та виховниками для того, щоб молоді люди могли скористати, і то в найбільше позитивному сенсі. Ми були цього року щасливі, що мали за духовника курсу молодого отця Гліба Лончину, що також вчив необхідних початків італійської мови. Він був не лише духовником і опікуном та дорадником для молодих учасників, але і їх приятелем. Ієромонах Гліб гідно заступав., свого покійного Батька на цих курсах і своєю працею та приязним настроєм немов забезпечив тяглість цих курсів.

* * *

Усі викладачі, чи вони були тільки два тижні, або й увесь час на курсах, так само вносили приємну атмосферу в академічне навчання і позаакадемічну діяльність курсів. Як під час вечірніх доповідей, так і під час візит у Римі чи його музеях, у розмовах і дискусіях, створилася близька і безпосередня атмосфера взаємної пошани, довір’я, обопільного розуміння та дружби. Слід сказати, що на цьогорічних курсах не було поважних дисциплінар­них проблем, а відвідування лекцій та приступлення до іспитів-колоквій були зразковими. Можна додати ще одне: завдяки ініціятивності керівництва і викладачів та виховників студенти цього літа не нудьгували, не мали часу «дуріти». Увесь час був для них добре розплянований: виклади, прогульки, відвідини міста, товариські вечорі, опера тощо. За місяць вони відвідали й побачили максимум, що можна було побачити в Італії і Римі, при цьому також багато чого навчилися, а зокрема збудували себе духово. Ми, старші викладачі й виховники, певні, що цьогорічний курс і перебування у Римі залишаться нестертим слідом і цінним переживанням та збагаченням тих двох десятків молодих українських істот, що не побоялися і цього року таки прибули до Риму на ХVІ Літні Курси УКУ.

Наступного року відбудеться ХVІІ Літній Курс Українського Католицького Університету в Римі. Щоб цю цінну, потрібну для нашої молоді, ініціятиву продовжувати, Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван і керівництво УКУ твердо рішені зберігати тяглість курсів і їх рівень стало підвищувати. Тема Літнього Курсу в 1987 році буде актуальною в обличчі майбутнього ювілею тисячоліття. Вона буде така: «Християнський зміст і складники української культури». Будуть запрошені компетентні викладачі та передбачена інша програма для молодих учасників під кутом наміченої програми. Організатори курсу готові все зробити, щоб цей курс був цікавим і дав належну формацію його учасникам. Так само установи, що досі допомагали Літнім Курсам, готові далі цю допомогу давати, бо вони свідомі, що це добра інвестиція у наше майбутнє.

Тепер слово за батьками і за самими нашими юнаками і юначками, які повинні приїхати до Риму і хоч раз у своєму молодому житті провести спільно цей курс. Священики й мирянські діячі на місцях можуть багато зробити, вишукуючи відповідних кандидатів на курси і даючи їм допомогу на покриття коштів. Така настанова і наш вклад напевно виплатяться, бо ми одержимо нові кадри працівників для нашої Церкви. Пам’ятаймо, що «раз добром налите серце ввік не прохолоне».

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt