По-друге, етикетка «діаспора», як на мене, є невдалим терміном, тому що це дозволяє вважати, що наша Церква насправді не є Церквою Божого народу там, де той народ перебуває, – чи то в Саскачевані, чи в Парижі, а радше, що церква, яка є у Винниках або Бучачі, більш «справжня». Сьогодні «діаспора» нашої Церкви дуже різноманітна як з точки зору демографії, так і історії. Проста географія пояснює, чому Північна та Південна Америка, як і Австралія, мають слабший зв’язок з Україною, аніж Західна Європа. У деяких частинах Європи можна поснідати вдома, сісти в авто і бути на Західній Україні в обід. Дистанція – як фізична, так і психологічна – між Північною Америкою та Європою, створена Атлантичним океаном, не дозволяє таких швидких переміщень. Різниця історії та цілком відмінні ситуації пояснюють, чому небезпечно говорити про «діаспору» як про моноліт так само, як небезпечно говорити про Україну, не визнаючи відмінностей між Львовом, Тернополем, Івано-Франківськом, Галичиною в цілому, Києвом та іншими областями України, наприклад.
Повністю матеріал доступний у паперовій версії журналу
