Львівському «Апостолові» 420 років!

Цього року минає 420 років від видання друком у Львові «Апостола». З нагоди цієї річниці пропонуємо читачам статтю, у якій розповідається, як чужинці — цим разом росіяни — оцінюють видавничу справу в тих віках на Україні. Гадаємо, що варто є з нею ознайомитись, бо ми самі часто не доцінюємо себе, часто з незнання власної історії.

Вже досить давно у Москві видано «Українські книги кириличного друку VІ-ХVІI вв.» у формі каталога. Перший том побачив світ у 1976 p., а другий в 1981 році. Каталог складається з двох частин: з властивого каталога з передмовою і словом від видавців та ілюстрованого додатку — заставки, ілюстрації, герби, кінцівки, друкарські знаки, рамки тощо. Видання призначене для спеціялістів, але варто поцікавитись ним і неспеціялістам, бо воно:

  • уявнює вперше українські книжки і їх життєві перипетії, які знаходяться в ДБ в Москві;
  • трактує про видавничу справу на Україні того часу, а тим самим є історією української літератури і мистецтва та видавничої справи, про що у нас забагато публікацій нема;
  • ці книги є перлинами нашої скарбниці національної культури, а тому треба нам про них знати.

На жаль, це видання в Україні було, властиво, непомічене. Не беручись дати повну оцінку — це повинні зробити інші — хочу коротко запізнати з деякими висновками видавців-редакторів каталогу.

Видавці поставили своєю ціллю, як самі пишуть, «виявити художнє обличчя, індивідуальність мистців, що творили книги, показати невичерпаність національного начала, що творив декоративно-прикладне мистецтво», — і далі пишуть, що «повне зібрання української старої книжкової орнаментики (…) дозволить установити національне обличчя і разом з тим виявити багатосторонні культурні зв’язки української мистецької культури з сусідніми країнами, із старим і новим».

Порівнюючи українську книжкову орнаментику з тогочасною московською, видавці пишуть: «Соціяльно-економічна база: держава і церковно-ієрархічна монополія в Москві і — приватне меценатство, іноді громадська підтримка, індивідуальна підприємчивість — в Україні. (…) В Україні приватне меценатство (і громадське — міста Львова), чи теж фінансування друкарень-видавництв спричинилось до постання нової, в Москві немислимої тематики — геральдики гербів і сигнетів». На Україні було теж зовсім інше відношення до Заходу, ніж в Москві. В Почаєві, наприклад, копіювали безпосередньо титульні листи видань Хр. Плантена, але, разом з тим, українські майстри, на загал, стояли ближче життєвої дійсности.

До осягів українського орнаментного мистецтва, посилаючись на А. П. Запаска, залічується близькість ранньої української книжкової графіки до графіки рукописної та до природи України і її квітково-рослинного багатства. Наприклад, в «Апостолові», виданому у Львові 1574 року І. Федоровим, багато більше прикрас, ніж було можливе в Москві. Не випадково, що в Україні появилися і перші друковані підручники і перші полемічні брошури, — хоч би в середині церковних книг, — пишуть видавці каталога. Каталог — 1 том — обіймає видання за 70 років двадцяти друкарень: Києва, Львова, Острога й багатьох малих містечок. Малі друкарні були питомою рисою друкарства в Україні. Тут виділяються видавництва К. Т. Ставровецького в Почаєві, Рахманові і Чернігові; у Львові — М. Сльозки, а в Києві Т. Вербицького — товариша Війська Запорізького та С.Соболя, а також таких суспільно-державних діячів як митрополит П. Могила та інші. «Попередників українського друкарства не можна шукати, якщо були, у Москві», — признають видавці каталогу.

Україна створила не тільки ілюстрації на біблійні теми, але й перші світські ілюстрації у «Віршах на поховання Сагайдачного» 1622 року. Чужі зразки, з яких користувалися українські друкарі, замінювалися «національними українськими», як хоч би в «Євангелії учительному».

Були в Україні і «подорожуючі» друкарні — між інш. Домжив-Людковича Телиці, які часто переїжджали з одного міста в інше.

Очевидно, графіка книг була різна — більш високоякісна і менш, що зрозуміле. Бували також і конфлікти — конкуренція! — між друкарнями і видавцями, державно-церковною цензурою, боротьба за національні інтереси тощо, що виражалось у підтримці однієї з трьох релігій — католицької, унійної чи православної.

Вже від 1574 року, крім церковних книг, видавались в Україні книги історичного, побутового, лінґвіністичного, літературного і філософського змісту. Від самого початку друкування в Україні тематика українських книг була багато ширша, ніж у Московщині. Тут досить рано появились (в друку) вірші, підручники, авторські твори, в тому і переклади. В московській бібліотеці знаходиться одиноке видання граматики для братської школи у Крем’янці, виданої там же в 1638 році.

Загальна кількість українських книг кириличного друку, які знаходяться в московській бібліотеці, досить велика, бо біля 850 видань. Перший том Каталогу обіймає видання друкарень в Дермані, Києві, Крилосі, Львові, Луцьку, Острозі, Почаєві, Рахманові, Стрятині, Угірцях, Чернігові, Четвертні, Чорній. Додаток обіймає 820 репродукцій ілюстрацій, що ними були прикрашувані українські книги. Ілюстрації чорно-білі, виконані на доброму папері.

Другий том Каталогу, що появився у 1981 році, обіймає видання Києво-Печерської Лаври, з якої у другій половині ХVІІІ ст. вийшло загально 130 титулів книг, з яких 81 (221 примірник) зберігаються, власне, в Державній Бібліотеці в Москві. В основному були це книги богословські, але теж з історії, етики тощо. Існують також збірники документів з часів гетьманування Б. Хмельницького.

Авторами книг були українські богослови, письменники і публіцисти того часу: А. Радивиловський, В. Ясінський, І. Ґізель, Л. Баранович, С. Косів та інші. Книги видавались українською і церковно-слов’янською мовами. Видавці Каталогу дуже високо оцінюють видавничу справу в Україні тих часів, підкреслюючи, що «українське книгодрукування різко відрізнялося від московского. Подібних до «Патерика» з 1661 року книг не знала досі жодна із східньо-слов’янських друкарень, які видавали книги кирилицею».

Лаврська друкарня видавала теж книжки польською мовою, як правило, зі знаком варшавської «Сирени». В друкарні працювали найкращі майстри української графіки, які виготовляли дошки-матриці для оформлення книг ілюстраціями — Ілья, Атанасій, Федір, а також майстри з Польщі й Німеччини. Гравер Ілья оформив, між іншим, славний «Патерик» з 1661 p., якого навіть А.Пушкін назвав «чаром краси і вимислу».

Українські книги читали всі, — пишуть видавці Каталогу, — духовенство, шляхтичі-дворяни, службовці, купці і селяни. Географія розповсюдження українських видавництв була дуже широка і в Росії. Наші книжки знайдено, наприклад, в Каргополі Архангельської обл., Коломні, Скопині Рязанської обл., Перерві, Калузі, Черкізові, на Сибірі і в багатьох інших містах. Найбільше було їх в Москві і в Підмосков’ї, бо книжки з України до Росії відправлялись в основному через Москву. Велике значення для здобування ринку в Росії мало, власне, художнє оформлення українських книжок.

Фірмовим знаком Лаврської друкарні був візерунок — «точне зображення» — Києво-Печерської Лаври, в чому проф. Сідоров вбачає слушно «стремління майстрів прославити Батьківщину». Однак на примірниках, які мали бути «піднесені царям», додатково малювали герб Росії.

Після загарбання української митрополії московським патріярхатом у 1685 році той поставив вимогу, щоб при оформленні вихідних даних українських книг, згадувати, крім київських митрополитів та архимандритів, імена московських патріярхів. (В 1688 році московський патріярх без згоди і відома київського митрополита підпорядкував собі Києво-Печерську Лавру). Відтоді московський патріярх пильно слідкував, щоб на книжках були вміщуванні імена пануючих російських царів. Так в 1692 році патріярх заявив докір арх. Лаври М. Вуяхевичу за невміщення в «Служебнику» його і «великих государів царів» імен.

На книжках вміщувались імена українських гетьманів, тоді найчастіше Івана Мазепи, якого називано «знаменитим володарем і доброчинцем Лаври», а також герби гетьманів, архимандритів і митрополитів київських. На деяких примірниках є анотації: «Видано за панування гетьмана І. Мазепи» або дарчі написи І. Мазепі. Існують також примірники, на яких чиясь рука ім’я І. Мазепи закреслила або замазала чорнилом.

Хоч Каталог в основному обіймає, як підкреслюють видавці, «науково-біографічний нарис», то все ж таки в якійсь мірі дає можливість прослідкувати тодішні відносини між Київською митрополією і Московським патріярхатом, що, властиво, рівнозначне з відносинами Московщини з Україною взагалі. Лавра старалась, щоб і надалі книжки в Києві видавались за «київським зводом» але патріярх робив усе, щоб заборонити, і то різними способами. Патріярхи Іоакім і Андріян вимагали, щоб «всі новоскладені книги в рукописах були висилані до Москви на соборний розгляд», тобто — до цензури. Хоч в 1693 році архимандрит М. Вуякевич домігся, щоб в Лаврі книги «друкувались неодмінно по нашому звичаю» (українському), то патріярх Андріян видав рівночасно заборону ввозити книги, писані українською мовою, до Москви. (У Москві українські книжки мусіли перекладати на російську мову).

Автори Каталогу приводять чимало прикладів «рецензій», чи точніше — цензурних зауважень Московського патріярхату на видавництва друкарні Лаври і не тільки. Ось кілька прикладів:

  • Книжку Ф. Сафоновича «Виклад про Церкву святу» критиковано за «латінскіє заблуждєнія»; рік 1667.
  • Книжку І. Ґізеля «Мир з Богом чоловіку» патріярх Іоакім казав залічити «к чіслу зловредних кієвскіх новотворних кніг»; рік 1690.
  • Книжку І. Стридонського «Сказаніє о Іудє прєдатєлє» патріярх нарік «сєльнєйшім шкарадарством заразу полном, … недостойноє чтєнія уже в сілу одной своєй теми»; рік 1673.
  • За книжку «Житія святих» Д. Туптала арх. В. Ясінський дістав від патріярха догану «за пєчатаніє кніґі бєз єґо прєдварітєльного рассмотрєнія» і наказав «ізьять і ісправіть лісти нє согласниє с учєнієм восточной (читай: московської) православной церкви»; рік 1689. (Тут треба пригадати, що книжку Д. Туптала «Читьї Мінеї», том 1 патріярх наказав спалити, про що автори Каталогу, очевидно, не згадують).

Ось така була та «богословська» полеміка Московського патріярха з українськими богословами православними. Що характерне, що майже завжди головним гріхом українських богословів православних було користування ними західньо-европейськими чи, як писалось, латинськими джерелами.

Немаловажною, здається, перешкодою у розповсюдженні українських видавництв у Росії в ХVII ст. була конкурентність українських книжок, але найважливішою, хіба, — це страх московської ієрархії перед освіченою українською богословською думкою. Слушно Ф. Прокопович у 1716 році писав до Я. Марковича про «відсталість тамошнього богословського життя», про невіжество московського духовенства. Тому то в 1674 році «в порядкє ісключеєнія» дозволено прийняти до продажу в Москві 350 примірників «Труби словес» Л. Барановича, але рівночасно видано «впрєдь нікакіх кніг в Москву не прісилать».

На багатьох примірниках книжок є написи, ким, коли і де була куплена і перепродана, що дає можливість прослідити її життєвий шлях. З ілюстрацій титульних сторінок треба зробити висновок, що вони — деякі — в багатьох випадках знищені, зокрема центральні частини.

Хоч Каталог призначений для спеціялістів-бібліотекарів, музейників, істориків, мистецтвознавців, філологів, то, хіба, належить до нього заглянути кожному, хто цікавиться українською культурою, зокрема її історією. Бо, правду кажучи, у нас так мало видається історичних книжок, а цього типу зокрема. І хоч до деяких стверджень проф. Сідорова треба віднестись критично, то в цілому Каталог опрацьовано солідно, і коментарі об’єктивні. Шкода, що в другому томі ілюстрації виконані на папері низької якости, що знижує їх художню якість, але це напевно не з вини видавців. Треба висловити задоволення з появи Каталогу і чекати на третій том. Та чи тепер він вийде? Побажаймо видавцям і собі, щоб і третій том побачив світ, бо він має охопити видання ХVI-ХVIII ст., які вийшли з друкарень Львова, Угніва, Новгорода-Сіверського і Чернігова. Оцінюючи Каталог, не забуваймо, що він вийшов у Москві більше десяти років тому і тим більше заслуговує на увагу.

«Украинские книги кириллочной печати ХVI-ХVІІІ вв. Каталог. ГБ СССР ім. В. И. Ленина (тепер: ГБ России). Москва 1976 г. и 1981 г., тираж 2000.

Примітки

1 Лист Ф. Прокоповича подається за «Нашою культурою» 12, 1937 року і був писаний під кінець 1716 року до Якова Марковича.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>