Лист до папи Павла VI

Українське Патріярхальне Світове Об’єднання

8. дня березня 1977 р.

До їх Святости
Вселенського Архиєрея Папи Павла VI.

Ватикан

Слава Ісусу Христу!

Ваша Святосте!

Головна Рада Українського Патріярхального Світового Об’єднання «За Єдність Церкви і Народу» — У.П.С.О. —, яке об’єднує релігійні, церковні і мирянські організації, братства та сестрицтва у всіх країнах нашого поселення, звертається отсим письмом до Вашої Святости з ласкавим проханням унормувати відносини у нашій Українській Католицькій Церкві (У.К.Ц) згідно з бажанням загалу наших вірних. Наша Церква, в різних країнах нашого поселення, діє без свого власного статусу. В Канаді є митрополія з 5-ма єпархіями, а в Північній Америці існують аж дві митрополії того самого обряду, а саме: одна у Філядельфії з 3-ма єпархіями та у Мунгалі також з трьома єпархіями. В Полудневій Америці існує єпархія в Бразилії. До того приходить ще екзархати в Австралії, Аргентині, у Великій Британії, Німеччині і Франції та апостольська Візитатура в краях Бенелюксу. А українські парафії в Австрії підлягають безпосередньо єпископові латинського обряду.

Всюди один обряд і один нарід, який вживає або назви Українці або старійшої назви Русини — Рутені як от в Мунгальській митрополії. Мимо цього наша Церква на поселеннях поділена на поодинокі єпархії чи екзархати, які є від себе незалежні. В нашій Церкві брак одного проводу, яким в Східних Церквах традиційно є Митрополит — Верховний Архиєпископ з патріяршими правами або Патріярх.

В Римі перебуває тепер Київо-Галицький Митрополит — Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф Сліпий, який завдяки особливій увазі св. п. Папи Івана ХХІІІ-го був звільнений, по 18-ти роках ув’язнення, зі совєтських концентраційних таборів і в 1963-ім році прибув до Риму. Загально є відомим, а зокрема Вашій Святості, що саме Верховний Архиєпископ Йосиф, з рівнопатріяршими правами, (Декрет про Східні Католицькі Церкви) вже більш 12 літ старається про об’єднання наших єпархій і екзархатів в одну цілість в Українську Католицьку Церкву з Патріярхом та Синодом у проводі. Тільки так зорганізована наша Церква зможе сповнити як слід своє завдання серед наших віруючих тут в діяспорі, а в недалекій будучності і на Рідних землях, в Україні.

Противники такого об’єднання, а серед них в першу чергу московська Православна Церква, яка нині є тільки інструментом в руках комуністичних атеїстів, все робить, щоб не допустити до такого об’єднання, бо це було б проти державних і національних інтересів Москві, яка знаючи побожність і прив’язання нашого народу до своєї рідної Церкви, насильно ввела московське православіє і тепер надуживає його для своїх політичних, імперіялістичних та асиміляційних цілей.

Тому то вже перед кількома століттями наші найкращі церковні достойники як Митрополит Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Велямин Рутський, Петро Могила та багато інших старались відмежувати нашу Церкву і від православної Москви, і від латинської Польщі, а закріпити в ній нам притаманний, власний(а руський) обряд, яким ми до нині дорожимо.

Але наша, з Апостольським Престолом об’єднана, Церква зможе сповнити своє історичне завдання, тобто бути помостом між Сходом і Заходом, тільки тоді, коли вона залишиться Східньою. Тому то так важним є, щоб наша Церква заховала всі свої характеристичні риси східньої Церкви без змін: вона не може підпадати під латинський вплив чи приймати латинські звичаї, які є зовсім чужі духові нашої Церкви і нашому народові, як рівнож не може стати тільки фолькльористичною відміною латинської Церкви. Наша УКЦерква мусить мати власний заряд, яким є Синод, зложений з єпископів тої ж Церкви з Патріярхатом на чолі. Це є традиційна форма управи всіх Східніх Церков, не виключаючи і нашої УКЦеркви. Святіший Отець є головою Вселенської Церкви та найвищим вчителем віри і моралі і рівночасно живим символом слів нашого Спасителя Ісуса Христа «щоб всі були одно» то значить у вірі, а не в організаційних формах («єдність в різноманітності»).

Тільки так зорганізована Українська Католицька Церква вже тепер в діяспорі може в найближчій будучності стати притягаючою для наших братів православних, в Україні, які нині є змушені належати до московської православної Церкви, яка асимілює їх і примушує приймати чужі обрядові звичаї і традиції.

В боротьбі за право молитись і хвалити Господа Бога у своїй рідній Церкві зложили і українці католики і українці православні великі жертви на протязі останніх 300 літ. Коли ж наші предки приймали Унію то тільки в тій надії, що наша Церква збереже вповні своє східне богопочитання, свої звичаї і літурґічні форми, а впершу чергу організаційні форми тобто синодальний устрій з правом управляти самостійно єпархіями, їх творити вразі потреби, назначувати єпископів, висвячувати також жонатих кандидатів у священики тощо («Берестейська Унія з 1596 p.). Помісність нашої Церкви може промовити до серця наших братів православних, які так бояться латинізації. Нині, внаслідок браку статусу УКЦеркви, користає Москва, яка, вказуючи на сучасне положення нашої Церкви, твердить, що вона стала додатком до Римо-Катол. Церкви, бо не має ні власного заряду, навіть не має права сама назначувати кандидатів на єпископів, а робить це виключно Священна Конгрегація для Східніх Церков, нікого не питаючись.

Саме нинішний, неупорядкований, стан нашої УКЦеркви у всіх країнах нашого поселення, брак організаційної єдности тої Церкви та одного Синодального проводу є відстрашаючим для наших братів православних. Крім цього події, які в останньому часі відбуваються в нашій УКЦеркві, сповняють нас тривогою за дальшу її долю: на матірній території, тобто на території Київо-Галицької Митрополії продовжується безперервне винищування засобами морального і фізичного тиску, переслідування зі сторони російсько-комуністичного режиму, при повній мовчанці, а навіть згоді, московської патріярхії.

Знову ж поза матірною територією Київо-Галицької Митрополії, в її Церквах-Дочках, які згідно зі східним правом і традиціями та з уваги на походження і обряд творять одну помісну Церкву з Церквою Київо-Галицької Митрополії, проходять процеси, які у висліді можуть довести до руїни, а саме до інтеграції в латинський обрядовий світ, чужий вірним нашої Церкви. І все це діється після Вселенського Собору Ватиканського II і його святочних заяв і ґварантій, висловлених в Соборових і Вами, Ваша Святосте, проголошених документах як от «Світло народів» і «Декрет про Східні Католицькі Церкви».

Ми, зорганізовані миряни Помісної Церкви Київо-Галицької Митрополії, є свідками цього болючого положення нашої Церкви. Ми боліємо і тривожимось за дальшу долю нашої Церкви в усіх країнах нашого поселення. Тому ще раз звертаємося до Вас, Ваша Святосте, з глибоким проханням і тривожним закликом — припинити інспіровані зглядно керовані процеси чинниками, які Вам підлеглі зглядно які відкликаються до Вашого авторитету. Нашим правом і обов’язком є стояти в обороні нашої Церкви і тим ми виконуємо наш християнський обов’язок супроти цілої Вселенської Церкви, а цей наш обов’язок виводимо з Догматичної Конституції про Церкву «Світло народів» глава IV., як і з Декрету про Апостольство Мирян, розділ III., уступ 10, де читаємо: «Миряни, як учасники служіння Христа, Пророка і Володаря, мають свою активну частку в житті і дії Церкви. Їхня діяльність в церковних громадах є така конечна, що без неї навіть пастирський апостолят не може досягнути свого повного успіху.»

І тільки керовані бажанням сповнити вимоги, згадані в документах Вселенського Собору Ватиканського II пишемо до Вас, Ваша Святосте, це наше письмо, тимбільше, що ставимо собі постійно питання: ХТО нестиме відповідальність перед історією, а головно перед Христом, що вдруге прийде судити живих і мертвих, за це все, що зараз діється в нашій Церкві, частині Його єдиної, святої, соборної і Апостольської Церкви?

А безпосередньою причиною написання цього меморіялу до Вашої Святости є декілька фактів, які нас дуже заболіли і болять.

Ось важніші з них:

Заборона нашим єпископам членам Постійного Синоду УКЦеркви приїхати на наради Синоду до Риму на день 8. травня 1976 р. Про це довідались ми з пресових повідомлень та з віродостойних джерел Вашого Високого Уряду в різних країнах світу, що представники Римської Апостольської Столиці були уповноважені доручити такі заборони нашим єпископам, що й довело до цього, що ряд єпископів — членів Постійного Синоду, не приїхали до Риму.

Знова в місяці грудні 1976 р. всім нашим владикам доручено, тим разом вже в Римі, письмо Свящ. Конґреґації для Східніх Церков ч. прот. 388/69 з датою 4. грудня 1976 p., до якого була додана ще окрема «Нота», в котрій читаємо, що без дозволу Римської Столиці не вільно скликати Синодів. Ця «Нота» зробила на нас, мирян, дуже некорисне вражіння.

Вище дозволили ми собі поставити питання про відповідальність. А тепер, Ваша Святосте, дозвольте нам поставити друге питання: Чи це негідне діло запросити єпископів своєї Церкви на наради, щоб зарадити різним болючим питанням своєї Церкви?

Та ж пастирська журба за долю Церкви ставила вимогу, щоб негайно зійтися і вирішити всі пекучі питання!

А цих пекучих питань є дуже багато!

Ось дозвольте Ваша Святосте, звернути Вам увагу на найбільш настирливі порушення богословського, літурґічного і канонічно-правного характеру нашої Церкви в кількох країнах:

На території Великої Британії, в Апостольській Екзархії, яку очолює єпископ Августин Горняк, замикається церкви і не дозволяється служити св. Літургії. І це діється в західньому, вільному світі, в країні клясичної демократії. Пригадуємо, що на території в країнах комуністичного режиму всі наші церкви також замкнені зглядно деякі з них включені в московську патріярхію.

Священики у Великій Британії відмовляються служити св. Літургію на доручення свого єпископа, Апостольського Екзарха, який ще до того заслонюється авторитетом Вашої Святости. В той спосіб руйнується вже й так надщерблений авторитет у Церкві в тому числі і Ваш авторитет, Ваша Святосте. Тисячам вірних у Великій Британії відмовлено великодної сповіді. Це найкращий спосіб вигнати і відчужити вірних від Христової Церкви!

Єпископ, Апостольський Екзарх Великої Британії, пішов так далеко, що погрожує своїм вірним відмовою церковного похорону, екскомунікацією тощо. За які провини? Та ж, наскільки нам відомо, в самій столиці св. Петра, не екскомунікується вірних за це, що належать до виразно атеїстичних організацій, конкретно до комуністичних партій, завдяки якій вибрано навіть послами до італійського парляменту кількох відомих діячів!

Єпископ Горняк навіть дітей карає: на його зарядження священики покинули дітей вчити релігії. Чи ж це не вияв жорстокости єпископа? Катедру в Лондоні пильнують згл. пильнували т. зв. «ґардисти», завербовані єп. Горняком, які не впускали до церкви тих людей, яких вони вважали «небезпечними». Це спричинювало часто конфлікти при вході до церкви, а тоді втручалася лондонська державна поліція, яку також замовив собі єп. Горняк. В останніх часах щонайменше 12 осіб одержали від адвоката єп. Горняка заборону входити до церкви в Лондоні, а то на тій підставі, що єпископ Горняк вважає їх «ворохобниками». А що церква є «власністю єпископа, то він має право впускати до церкви кого хоче» — вияснив покривдженим адвокат єп. Горняка!

І тут насувається питання: Відколи то церква в Лондоні стала виключною власністю єпископа Горняка? Поведення і трактування людей єпископом Горняком пригадують нам сумні часи середньовіччя! Всі ці неймовірні кари накладається на вірних тільки тому, що вони шанують авторитет своєї Помісної Церкви, що шанують авторитет Блаженнішого Отця Йосифа, Ісповідника св. віри нашого століття і моляться за нього як Патріярха нашої Церкви.

Чи це провина супроти віри і моралі, чи це злочин молитись за Ісповідника св. віри, як Патріярха, за того, якого і Ви, Ваша Святосте, ставили як приклад до наслідування і як осередок, доокола якого всі вірні мали б об’єднатись! Чи цей заклик, Ваша Святосте, вже більше не обв’язує декого із наших владик-єпископів?

Українська католицька спільнота в Північній Америці дуже боляче відчула заборону Блаженнішому Патріярхові Йосифові приїхати на Євхаристійний Конгрес до Філядельфії в днях 1.-8. серпня 1976. Це ж пораз перший в історії забороняється церковному достойникові їхати на Євхаристійний Конгрес! Нам важко зрозуміти причини, що їх подала Апостольська Столиця. У висліді цієї, виразно кривдячої, заборони нашому Патріярхові очолити українську участь в Міжнародному Євхаристійному Конгресі — українці були поділені своєю конгресовою програмою, а перш усього були поділені у своїх почуттях до Апостольської Столиці.

Такі кроки і поступовання супроти Блаженнішого Патріярха Йосифа дезорієнтують наше духовенство і ієрархію. Вони часто стоять перед проблемою роздвоєної лояльности, а знаючи, що у Ватикані за лояльність нагороджують, а квестіонування певних заходів не толерують — то й самі чинять так, щоб зберегти ласку куріяльних чинників. Таке поступовання, з людського становища, можна до певної міри зрозуміти і є залежне, впершу чергу, від характеру даної людини.

Ось тільки тим можна зрозуміти і вияснити кілька неприязних кроків єп. Лостина, Апостольського Адміністратора Філядельфійської Архиєпархії, в сторону Блаженнішого Йосифа та мирянських організацій. Владика Василь Лостин допустився крайньо нерозважних кроків супроти своїх вірних і священиків у двох парафіях своєї Архиєпархії. Він суспендував священиків, а вірним грозить санкціями екскомунікації тільки за те, що вони ведуть свої церковні громади в традиційному дусі, засновуючи парафіяльні громади, які придержуються юліянського календаря. З душпастирського зору бачення, у нинішних відносинах, забороняти вірним і священикам нормальну духовну опіку є щонайменше дивним і недопускальним.

Є ще одна дуже важлива справа, яку ми бажаємо тут порушити, це справа обсадження митрополичого престолу у Філядельфії. Вважаємо, що прийшов час, щоб наступила зміна у покликуванні нашої ієрархії. Останні зміни і номінації відбувалися за старим порядком, тобто односторонньо Ватиканом без участи у виборі кандидатів української сторони. Це і є повним нарушуванням наших стародавніх прав і йде в розріз з відновленням цих прав Вселенським Собором Ватиканським II. Відповідальні куріяльні чинники у останніх номінаціях ігнорували особу нашого Патріярха і не запитували про його думку в тій справі. Так сталося і з призначенням, останнім часом, Кир Василя Лостина Адміністратором Філядельфійської Архиєпархії. Пост Митрополита в Америці є важним і тому вважаємо, що ним повинна бути особа зі значними прикметами церковного провідника, душпастиря і богослова з глибоким прив’язанням до східнього благочестя та українських національно-суспільних ідеалів.

Зачуваємо, що поважним кандидатом на Митрополита у Філядельфії є Владика Василь Лостин, теперішний Апостольський Адміністратор Філядельфійської Архиєпархії. Цю кандидатуру висуває Свящ. Конгрегація для Східніх Церков без відома української католицької ієрархії, а впершу чергу без відома нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого. Якщо це відповідає дійсності,що єп. Василь Лостин, теперішній Апостольський Адміністратор Філядельфійської Архиєпархії мав би бути іменованим Філядельфійським Митрополитом — то ми рішуче застерігаємося проти такого поступовання Куріяльної адміністрації у Ватикані.

Прикрими і несправедливими були також заборони висвячувати для наших єпархій в діяспорі одружених кандидатів на священиків. Вже нераз підкреслювалося, що це є виразне ломання артикулів Берестейської Унії. Вважаємо, що прийшла вже пора, щоб Свящ. Конгрегація для Східних Церков змінила свої постанови про це, що в Східних Церквах на заході не можуть діяти одружені священики. Ця постанова завдає нашій Церкві поважні удари і спинює нормальний її розвиток.

Тут навели ми тільки кілька найновіших фактів. Є їх більше, але нашою ціллю не є вичисляти всі нарушення прав нашої Помісної УКЦеркви деякими нашими владиками, які часто твердять, що з волі Апостольської Столиці чи тільки Свящ. Конґреґації для Східних Церков — вони не мають нікого більше слухати, тільки Вас, Святіший Отче. Коли б це була правда то треба було б жалувати такого рішення, бо воно нищить віками освячений в нас ієрархічний порядок послуху.

При цьому деякі владики не забувають про нас, мирян. Відмовляють нам права цікавитись нашою Церквою, часто понижують нас і не бажають з нами говорити, чим тільки загострюється конфлікт, спричинений не мирянами, а таки деякими владиками.

А тимчасом ми, миряни, згідно з нашою традицією, з потребами нашої Церкви та рішеннями останнього Вселенського Собору Ватиканського II стараємося, під проводом прихильних нам священиків і владик, переводити в життя Соборові рішення та хочемо допомогти і співпрацювати у всьому, що потрібне для дальшого і кращого розвитку нашої Церкви.

ВАША СВЯТОСТЕ!

З уваги на ускладнення і труднощі, які витворилися в нашій Помісній УКЦеркві останнім часом не без впливу і інґеренцій Апостольської Столиці — ми апелюємо і просимо Вашу Святість зробити все, щоб той стан, шкідливий для самої Церкви, її вірних і потягаючий за собою певні наслідки — припинився. Зокрема прохаємо Вашу Святість вплинути, впершу чергу, на Свящ. Конґреґацію для Східних Церков, щоб вона прийняла до відома, що наша Помісна Церква рядиться автономно, в дусі Декрету про Східні Католицькі Церкви та своїх традицій, забезпечених нам Берестейською Унією.

Прохаємо визнати, що наша Церква має свій провід в особі Блаженнішого Йосифа Сліпого, який є повноправним і гідним наслідником Первоієрархів, які очолювали Київо-Галицьку Митрополію. Усі вірні, священики і ієрархи, що ведуть свій початок і мають обрядово-ієрархічний зв’язок зі спадщиною тієї Митрополії, незалежно від територіяльного розпорошення сьогодні — належать до тої самої Церкви з її єдиним проводом. З тим проводом, Блаженнішим Патріярхом Йосифом Сліпим і його Синодом Єпископів, прохаємо унормалізувати відносини та полагоджувати з ним ці справи, які Вселенський Архиєрей і Римська Апостольська Столиця останнім часом застерегла за собою. Справи, які нормально мали б належати до устрою і прерогатив органів Помісної УКЦеркви, а які стали доменою органів Апостольської Столиці і через то стали причиною розходжень і непорозумінь — є ось такі:

1. Негайне і сприємливе для всіх зацікавлених сторін поладнання болючого конфлікту в екзархаті Великої Британії

2. Провести найближчі номінації єпископів згідно з автономним статусом нашої Церкви, при чому її Синод мав би бути вирішальним при пропозиції кандидатів на єпископів

3. Відкликання заборони висвячувати одружених кандидатів на священиків.

4. Визнати патріярший уряд Блаженнішого Йосифа та Синод Єпископів і разом з ними узгіднювати спільні справи, зокрема припинити різні інтервенції проти синодального управління нашої УКЦеркви.

На кінець бажаємо ще поінформувати Вашу Святість, що в днях 8 і 9 грудня 1976 р. та і 18 лютого 1977 р. представники і делегати патріярхальних, мирянських і церковно-релігійних організацій нашої діяспори відбули спільні наради. Після докладної аналізи сучасного положення УКЦеркви у всіх країнах нашого поселення та на Рідних землях — принято, між іншими, ще й такі постанови:

1. «В обличчі різних пресій, заборони і обмежень супроти Церкви і її Глави Патріярха Йосифа, на які, останнім часом, були так щедрі чинники Апостольської Столиці, ми займаємо виразне становище солідарности і підтримки Блаженнішому Патріярхові, Постійному Синодові Єпископів та всім тим Владикам, які, мимо різних труднощів, не відступають від проголошених засад патрірхального устрою IV. Архиєпископським Синодом в 1969 р.»

2. «Рівночасно звертаємося з гарячим проханням до відповідний чинників Вселенської Церкви, а зокрема до Святішого Отця Папи Павла IV , щоби для нашої братньої єдности, вже понад 380 років, для обопільних благ ЯКІ ВИПЛИВАЮТЬ З ЦІЄЇ ЄДНОСТИ ТА В ІМ’Я майбутніх взаємин між Апостольською Столицею і Українською Церквою, перевірили своє становище до наших нинішних змагань до патріярхального устрою в нашій Церкві і до особи Блаженнішого Патріярха Йосифа. Ми очікуємо жестів доброзичливости, зрозуміння і прихильности до так нам дорогої справи оборони переслідуваної Церкви в Україні та до її повного збереження як помісної і патріярхальної східної Церкви в єдності з Апостольським Престолом. Ми заявляємо, що кожну дію, яка буде підважувати ці для нас життєво-важні справи, ми засуджуємо і їй будемо протиставитися».

Не втрачаючи надії на Ваше, Святіший Отче, Батьківське зрозуміння наших турбот та єднаючися з Вашою Святістю в уповані на Бога нашого Ісуса Христа — віддана Вашій Святості.

Президія Українського Патріярхального Світового Об’єднання за «Єдність Церкви і народу»

Проф. інж. др Петро Зелений, голова (Берхем — Бельгія)
інж. Сидір Тимяк, заст. голови (Питсбурґ — ЗСА)
мґр. Роман Данилевич, секретар (Клівленд — ЗСА)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>