Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Лист до редакції

Шановна Редакціє!

Проповідницька місія Вашого журналу в наш час особливо важлива. Це зумовлено насамперед тим, що Україну тепер наповнили різноманітні сектанти, московські ортодокси і навіть деякі не християнські конфесії. Вони тут укорінюються, кріпнуть і гіпнотизують душу народу. Особливо згубною гіпнотизуючою силою діють на молодь не християнські і псевдохристиянські конфесії. А найбільше жахливим є те, що всякі міжконфесійні чвари є на руку атеїстам, є дуже сильною ідейною зброєю в їх сатанинських руках. Ми знаємо героїчні подвиги таких синів Греко-католицької Церкви, як наш Митрополит Андрей Шептицький і Йосиф Сліпий і багато інших священиків, таких як оо. Блавацький, Вергун, Куцах. Називаю якраз ці прізвища, бо разом з моїм нині покійним чоловіком каралися в Кінгірських таборах. Вони не полакомились на обіцяні їм комуністами благополуччя і достаток, ні не побоялися неминучих енкаведистських жорстоких тортур. А це переконливо й незаперечно доводить, що Греко-католицька Церква має повне моральне право бути повчальною. Щоб розвіяти будь-які сумніви щодо правильности греко-католицьких ідей (такі сумніви можуть виникнути в наших людей внаслідок ворожої пропаганди), наведу наступні факти. Воскресли Греко-католицький Синод і легальні греко-католицькі парафії (зокрема собор св. Юра). А найбільш суттєвий факт той, що заповіт кардинала Йосифа Сліпого виконаний. У ті часи, коли мученик Йосиф Сліпий проголошував свій заповіт, скажу прямо, майже ніхто не міг повірити, що повернення Його праху на Україну колинебудь здійсниться. А проте так сталося. Це свідчить про те, що непохитна віра Митрополита Сліпого є чудотворною, що Бог чує молитви. Той факт, що молитви Кардинала Сліпого були почуті Богом, впевнено доводить праведність і велич католицької віри. Ці факти спонукають нас вірити в чудотворну силу наших молитов.

Не можу не згадати також, що з Греко-католицькою Церквою пов’язані найкращі роки мого життя. Мій давно покійний Батько Арабський Атеноген в 30-х роках запровадив у нас греко-католицьку церкву (це с. Великі Куськівці, Тернопільської обл.). Для будівництва цієї церкви він пожертвував свій город і всі свої грошові заощадження. Ця церква нерозривно зв’язана з моїм дитинством. Саме вона пробуджувала у нас український національний патріотизм. У цьому повіті домінуючою була православна конфесія, але завдяки авторитетові нашої новоствореної церкви всі українські патріоти повертались до цієї греко-католицької парафії. З нападом червоної орди ця церква була пограбована і по-варварськи зруйнована. Але вона зробила велику справу: масу українських патріотів вона виховала. Особливо зворушливо на мене подіяло ім’я Трохима Ковбасюка, яке я прочитала в «Патріярхаті» за квітень 1994 р. в рубриці «Пресфонд на висилку журнала в Україну». Якраз він один (п. Трохим Ковбасюк) з тих, який був великим ентузіястом розбудови цієї нашої греко-католицької церкви. Він був і провідним хористом у цій церкві.

Дуже багато найтепліших асоціяцій з дитинства дає мені читання журнала «Патріярхат». Це також надає мені сили боротися за справу процвітання України. Ці журнали, що я отримую, прудко ходять по руках наших однодумців, священиків, моїх друзів з ҐУЛаґу, навіть в сусідні області (Тернопільська, Івано-Франківська). А це надихає нас великою благородною енергією. Вселяє в нас ще більшу віру в нашу справу. З нетерпінням чекаю наступного номера журналу. В останньому номері (за березень) теж зворушливі для мене дві статті: «Лавреати премії родини Курилясів». У моєї сестри в Тернополі невістка з родини Курилясів, внучка о. Василія Куриляса. Отож зразу висилаю їй журнал до прочитання. А друга стаття «Наші втрати» про бл. п. Нусю Соколовську. Вона і її муж п. Роман з моїм бл. п. мужем були односельчани Підгаєччини. Тут, у Львові, є близька родина Сокольських і тому зразу дала їм журнал читати. Вони зразу на ксерокопії розмножили і післали в Підгаєччину для всієї родини.

Так що я безмежно вдячна Вам за «Патріярхат», який я регулярно отримую і дуже плідно його використовую.

З глибокою пошаною до Вас
— Оксана Войтович, Довголітній політв’язень ҐУЛаґу

Березень, 1995 р.

Поділитися: