Лист до редакції

Вельмишановні Панове!

Вибачте, що турбую Вас цим листом. Я належу до тих, що постійно підтримують акції нашої Помісної Церкви, хоча й не належать до членів Товариства. Цей лист є реакцією на дописи й повідомлення на ст. 8. і 9. Вашого журналу ч. 7 ц. р., в якому Ви обвинувачуєте отців-душпастирів у Вашінґтоні в намаганні асимілювати нашу Церкву. Знаючи дуже добре одного з отців, а саме о. д-ра Й. Корбу, можу з певністю ствердити, що у його акціях не може бути і думки про протиукраїнську дію. Оскільки мені відомо, справа представляється так: У Вашінґтоні є група давніх емігрантів, що не володіють українською мовою. Одиноке що їх лучить з українством, є Українська Католицька Церква. Вони не хочуть переходити на латинський обряд і тому звертаються з проханням до духовників, щоб для них відправляли Службу Божу по англійському з тими староцерковнослов’янськими частинами, які незмінні в Літургії. В іншім випадку, коли вони не матимуть Служби Божої в зрозумілій для них мові, вони будуть, правдоподібно, змушені — згідно з їхніми поглядами — перейти на латинський обряд, так як уже багато дехто попереходив у інших парафіях. Зрозуміло, що душпастирі, які мають дбати про своїх вірних, пішли на зустріч їхньому проханню. Це однак відноситься лиш до однієї Служби Божої. Як мені відомо, дві інші Служби Божі о. Й. Корба відправляє в українській і в староцерковнослов’янській мові. Тож нема причини оскаржувати тих отців в ренегатстві й інших злочинах. Адже обов’язком душпастиря є допомагати парафіянам у їхніх проблемах і дати їм змогу вести християнське життя, слухати Божого слова в зрозумілій мові й залишатися при своїй рідній Церкві. Не збіднюймо ж наших рядів; не відкидаймо тих, що горнуться до нашої рідної Церкви; даймо почути і зрозуміти їм слово Боже, даймо змогу їм любити свою Церкву, одинокий духовий скарб, який вони мають. Так сказав би кожен, що відчуває християнську любов до брата-українця.

Для мене особисто українська мова є однією з найвищих цінностей. Я все можливе дала б за це, щоб усі українці чи люди українського походження володіли своєю рідною мовою; однак так воно на жаль в дійсності не є. Є ті гурти людей-українців, для яких наша мова незрозуміла, хоча вони й мають сентимент до українства.

Тому не треба ставити справу на вістря меча і відкидати тих людей від своєї Церкви. Так о. др. Й. Корба, на мою думку, правильно робить, що намагається навіть при таких обвинуваченнях і очорненнях з боку інших парафіян обслужити усі сегменти своєї пастви. Думаю при тому, що неприхильна реакція зі сторони нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа наступила в наслідок неточних або односторонніх інформацій про дійсний стан справи.

Не поборюймо в нутрі своєї громади один одного; радше стараймося із зрозумінням і з християнською любов’ю підходити до наших братів во Христі, — душпастирів і мирян. Спрямуймо жало свого гніву на дійсного ворога нашої нації.

Окрім того — усвідомім собі, що серед нашої еміграції немає аж так багато таких високоосвічених теологів та знавців філософії й догматики, як о. др. Й. Корба. Отож уміймо цінити тих висококваліфікованих людей — знавців серед нашої громади. Здобудьмося на більше зрозуміння для інших, на толерантність і на братню християнську любов.

З правдивою пошаною

Наталія Пазуняк

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту