Лист до Редакції

Комітет Оборони Української Мови й Традицій в Асторії, Нью Йорк

До Редакції Журналу «3а Патріярхат»

Високоповажані Панове!

У Вашому журналі ч. З (34) за березень 1974, на сторінці 9 і дальших, появилася стаття п. Богдана Бідяка п. н. «Немає злого, що не вийшло б на добре». В цьому елябораті автор навів багато фактів, але не всі у правдивому насвітлені, внаслідок чого висновки еляборату не могли бути правильні. В ім’я правди бажаємо вияснити ці важніші факти, які цього вимагають.

Перш усього про назву нашого Комітету: вона є «Комітет Оборони Української Мови й Традицій, в Асторії, Н. Й.». Цей Комітет був покликаний до життя Загальними Зборами парохіян 21. березня 1971; Збори прийняли постанови й резолюції та вибрали 21 осіб для їхньої реалізації. До Комітету дозволив вибрати себе й п. Б. Бідяк.

Називати наш Комітет «протестуючим» виявляє інтенцію автора статті знецінити працю Комітету, та виправдати свій перехід на бік противників перед тими людьми, що асторійської проблеми добре не знають.

Загальні Збори Прихильників відбувалися в міру потреби й усі Збори потверджували, або модифікували вимоги, яких добивався Комітет в імені тих же прихильників і перед ними відповідав за свою діяльність. Своєю чесною й жертвенною працею Комітет здобув належне довір’я й цього довір’я ніколи не заведе. Дехто може вважати, що зміна поглядів й перескакування до табору противників є вищою дипломатією. Комітет Оборони Української Мови й Традицій придержується принципів. Усі ті, що заступають інший погляд, бажають його скорої ліквідації.

Комітет Оборони Української Мови й Традицій мав і має точно означену ціль льокального характеру. Сама назва вказує, що діяльність мала б мати обмежений час. Це не вина Комітету, що його існування протягнулося. Це усе сталося через брак доброї волі місцевих церковних чинників та тих мирян, що помагають їм в асиміляторських намаганнях. Коли б була вдержана єдність, як на перших Загальних Зборах, справа давно була б полагоджена позитивно.

Щоб допровадити до ліквідації Комітету Оборони Української Мови й Традицій, п. Б. Бідяк пропонує замінити його Відділом Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Помісної Церкви. Багато членів і прихильників Комітету Оборони належать до Відділу Товариства за Патріярхат в Нью Йорку. Творення Відділу в Асторії послабило б працю відділу в Нью Йорку, а потенціяльна кількість членів в Асторії не була б достатньою для ефективної праці на місці. Погляд Комітету Оборони Мови й Традицій на цю тему не повинен стояти на перешкоді п. Б. Бідякові в його намаганнях зорганізувати Відділ за Патріярхат.

Найкраще оцінити працю базуючись на фактах: у Всегромадському Комітеті для привітання Блаженнішого Патріярха в Нью Йорку, в червні 1973, двоє членів Комітету Оборони Мови й Традицій взяли активну участь. Вісім членів Комітету були присутні на бенкеті 16 червня 1973 в готелі «Амерікана». З «багато-чисельної Церковної Ради» прибув лиш один член. Даремно було б шукати в списку учасників бенкету за прізвищем п. Бідняка та других його однодумців з Асторії.

Церковна Рада в Асторії, а зокрема «заслужений старший брат» повинен знати про постанови IV Архиєпископського Синоду, що були проголошені в «Благовіснику» том IV. сторона 115-116, про вживання інших мов, як українська, або церковнослов’янська в Богослужбах. Члени Церковної Ради поставили себе вище Архиєпископських Синодів в названій справі, бо не противляться відправі Св. Літургії повністю в англійській мові, а навпаки, підпомагають англізаторську роботу в тутешній парохії. Як можна з одної сторони прославляти своє про-патріярхальне наставлення а з другого боку нехтувати Синодальними постановами? Таку суперечність годі неупередженим людям зрозуміти. Парох не є управнений встановляти богослужебну мову в парохії. Аналогічна справа має місце й у Вашінґтоні. В листі до оо. Редемптористів Блаженніший назвав англійщення Богослужень злочином. Це відноситься також і до асторійської справи.

Комітет Оборони Української Мови й Традицій, за час свого існування, перевів три збірки на «Церкву в Потребі» між своїми прихильниками, що сумарично принесли 5,135.00 дол., які переслано безпроволично Блаженнішому. І під цю пору проводиться збірка на писанку для Блаженнішого. Покищо зібрано майже 1,000.00 дол. Це є конкретна праця. Наша поетеса, Олена Теліга, сказала: «Не треба слів. Хай буде тільки діло.» Цікаво було б довідатися, що зробила для патріархальної ідеї Церковна Рада в Асторії й п. Б. Бідняк особисто, поза одною статтею, в якій багато порожних фраз і недоговорень.

Перед читачами Б. Бідяк розмалював рожевий образ праці й перспектив на майбутнє. Чи здійсняться сподівання, та на скільки — покаже це майбутнє. Звернемо увагу на одну прогнозу, що вже провалилася: «В нашій парохії до «бінґа» ще не дійшло». Насправді дійшло вже до чогось гіршого, бо від 14-17 березня 1974 відбувалися в парохіяльному домі в Асторії «Monte Carlo Nites». Пан Б. Бідняк є імпрезовним референтом Церковної Ради й хіба знав про це, пишучи допис до журналу «3а Патріярхат». Чому це промовчав? Така імпреза напевно не належить до української церковної традиції, а ще спеціяльно в часі Великого Посту.

Комітет Оборони Української Мови й Традицій предложив о. парохові В. Андрейчукові, ЧСВВ, дня 10 листопада 1973, такі пропозиції для закінчення непорозумінь в нашій парохії, що були викликані введенням відправи одної Св. Літургії виключно в англійській мові: погодитися на відправу Служби Божої в англійській мові, коли відправа відбуватиметься згідно з постановами IV Архиєпископського Синоду, що позволяють на вживання іншої мови, як українська, тільки в діяконських частинах, і відбути вибори до Церковної Ради на демократичних засадах. До сьогодні не має на них жадної відповіді.

При цьому, «вибори» до Церковної Ради, дня 21 листопада 1973 відбувалися так, що право голосування визнано тільки членам попередньої Церковної Ради, що була назначена о. парохом без відома парафіян. На пропозицію о. Андрейчука, ЧСВВ Церковну Раду переіменовано на наступні два роки в комплеті. Раду побільшено на додаткових п’ять членів. Члени й прихильники Комітету Оборони Української Мови й Традицій в голосуванні не брали участи. Кандидатів на нових членів Церковної Ради поставив п. Б. Бідняк на власну руку, без консультації з кандидатами, за виїмком одного. Чотири пропоновані п. Б. Бідяком кандидати відмовилися від практикування такої наруги над демократією.

Бажаємо ствердити, що згіршення в парохії роблять ті, що не повинуються найвищому церковному авторитетові, та що присвоюють собі права, що їм ніяк не належать — рішати про церковну мову. В Україні найкращі сини нашого народу караються по в’язницях, засланнях, чи заведеннях для божевільних, в обороні української мови й гідности. На еміграції деякі, що себе уважають за перших в громаді, підпомагають викиненню української мови з Української Церкви, та ще чекають на признання за таку «діяльність».

Просимо прийняти вислови пошани,

Іван Дзядів, секретар
Степан Гробельський, голова
Т. Віmюк, містоголова
Михайло Лехіцький, скарбник 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту