Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Лист до Редакції

Високоповажаний Пане Редакторе:

Прочитавши у журналі «Патріярхат» (4.78) нотатку про гарвардський «Симпозіюм для розгляду історії Української Церкви та релігійного життя українського народу» і «Відозву» учасників того симпозіюму, я була немало здивована, що там мовчанкою поминено незвичайно тяжку ситуацію Помісної УКЦеркви в діяспорі, де над нею повисла загроза цілковитої ліквідації.

У тій «Відозві» між іншим написано: «Благаємо наших братів і сестер в Україні стояти твердо в вірі під ударами войовничого атеїзму».

Це легко благати наших Братів і Сестер в Україні, щоби вони твердо стояли у вірі, хоч добре відомим є те, що за це їм грозять різні кари й переслідування, включно з тортурами і засланням до концентраційних таборів.

Дещо тяжче є бути послідовним і справедливим та не ставити всього тягару оборони Церкви на знесилені плечі тих, що в Україні. Йдеться про оборону загроженого існування УКЦеркви в діяспорі, яка невід’ємно пов’язана з Українською Католицькою Церквою в Україні. Отже коли вимагається, щоби наші Брати і Сестри обороняли Українську Церкву в Україні, то тимбільше обов’язком еміґрації є обороняти єдність в існуючому патріярхаті і право на життя УКЦеркви, тимбільше що за це не грозять тут ані тортури ані концентраційні табори. А ворогом і тут і там є той самий московський комуністичний атеїзм.

Ось у священичому журналі «Нива» (липень-вересень, 1977) о. Зиновій Нарожняк (із Франції) наводить слова Леоніда Плюща про Патріярхат УКЦеркви: «Це найважливіша справа до осягнення нашою еміграцією. Її не можна занедбувати. Треба змагатись аж до успіху. Треба прилюдно казати… дорадникам Павла VІ-гo, що вони роблять злочин проти Христа! Треба кричати на весь світ, що вони злочинці.»

А о. Василь Романюк у свойому листі з мордовських таборів до «Оссерваторе Романо» написав: «Пригадую, коли було проголошено Український Католицький Патріярхат з Блаженнішим Йосифом на чолі, то навіть формально невіруючі люди сприйняли це, як велику подію в історії Української Церкви. Не буду вже казати про радість католиків українців, які чекають на узаконення своєї Церкви».

Отже нарід в Україні, без огляду на віровизнання радіє Патріярхатом УКЦеркви і високо оцінює факт його існування. З тим повинні числитись не тільки учасники гарвардського симпозіюму, але також СКВУ та різні інші наші центральні професійні та громадські організації.

о. Василь Раманюк є православним священиком, а Леонід Плющ також не є католиком. Але обидва вони розуміють, що здобуття і визнання патріярхату УКЦеркви було б великим здобутком для цілого українського народу. Ясним є, що кожний, хто тій справі шкодить, її саботує й стоїть на перешкоді до її здійснення, діє на шкоду нашого народу, діє проти його інтересів і бажань. При тому не треба забувати, що всіх невтральних в тій важливій справі наші національні та релігійні вороги зачисляють до своїх союзників.

Цих кілька слів завваг відносяться в першу чергу до українців-католиків, хоч знаю, що є чимраз більше наших братів православних (у країнах нашого поселення), які розуміють важливість цієї справи і стараються в міру своїх можливостей допомогти.

Беручи до уваги голоси нескорених братів наших в Україні, беручи до уваги, що головно та діяльність є важною, яка приносить користь українському народові на рідних землях, ясним є що потрібно посилити старання за визнання патріярхату УКЦеркви, що є необхідним для збереження її єдности й загроженого існування. Треба пам’ятати, що брати і сестри наші в Україні, до яких звернене благання учасників гарвардського симпозіюму, щоби вони «стояли твердо у вірі під ударами воюючого атеїзму», спитають колись, а може вже й тепер питають: а що Ви зробили в справі оборони існуючого патріярхату УКЦеркви? Що зробив кожний з Вас?

Поділитися: