Лист до редакції «Патріярхату»

Вельмишановний Пане Редакторе:

У зв’язку зі смертю й похоронами бл. п. інж. Дмитра Кузика (помер 13 березня 1982 року в Трентоні, Н.-Дж., похований в суботу 19 березня на місцевому цвинтарі Пречистої Діви Марії) у деяких українських часописах появилися нічим необгрунтовані завваження, мовляв, «сл. п. інж. Кузик за свого життя був сильно контроверсійною особою»… Тому, що померлі не говорять, уважаю за мій християнський обов’язок стати в обороні доброго імени приятеля, з яким доля пов’язала нас обидвох за життя на протязі більше як півстоліття. До дбайливої і з великою пошаною до бл. п. спочилого написаної посмертної згадки під заголовком «Згадаймо бл. п. інж. Дмитра Кузика», надрукованої в «Патріярхаті» за травень ц.р. в порозумінні з родиною покійного, дозвольте додати ще один фрагмент з життя й діяльности покійного.

Інж. Дмитро Кузик, поселившись у 1949 році в Трентоні, Н.-Дж. й маючи вроджений нахил до комерції, вже у 1951 році приступив до спілки з інж, Степаном Бованком, колишнім управителем «Живця Черче» біля Рогатина в Україні (помер в Трентоні у 1954 році) та мґром Володимиром Мриглоцьким, колишнім оперним співаком в Україні й Польщі, солістом нью-йоркського хору «Думка», закупив в місцевості Крімрідж, Н.-Дж. стару, занедбану фарму з присадибною землею, будинками, рибним ставком, овочевим садом та багатоакровою посілістю. Впоравшись з відбудовою нового маєткового надбання, власники надали йому назву «Черче» й під такою назвою, в англійському звучанні «Черч Вілледж», покликавши до життя Акційну Спілку, зареєстрували цю посілість в повітовому уряді в Нью-Іджіпт. Членами Акційної Спілки стали українці, мешканці Трентону, Нью-Йорку, Філядельфії й довколишніх місцевостей, закупивши уділові акції в ціні $50.00 кожна. Довголітнім головою Дирекції Спілки був ред. Лев Лепкий, останній директор «Живця Черче» в Україні (помер у 1971 році).

З того часу селище Черче, завдяки сумлінній діяльності й співпраці Дирекції Спілки та її уділовців, розбудувалось у гарний й багатий закуток, на якому, неначе гриби по дощі, виростали щораз нові будинки — дачі співвласників, а після проведеної доцільної парцеляції теренів знаходились нові покупці будівельних площ з присадибною землею. Відновлено старий, просторий мешкальний будинок і надано йому ім’я «Синя Чічка». Проведено вулиці, надавши їм імена Митрополита Андрея Шептицького, Богдана й Лева Лепкого, Степана Бованка, Дмитра Кузика, Володимира Мриглоцького, як перших піонерів селища, а зі старого курника влаштовано затишний ресторан. Для постійних мешканців і щораз то більше припливаючої на терени Черча молоді побудовано великий басейн. Старанням і коштом члена дирекції Йосифа Гуменюка (помер в Трентоні у 1978 році) побудовано церковцю, де відбувались кожної неділі та в свята Богослуження для постійних мешканців Черча й принагідних гостей з Трентону, Нью-Йорку й Філядельфії, що Приїздили туди на літні ферії. Спортове Т-во «Стріла» в Трентоні влаштувало тут свою власну спортову площу й грище для копаного м’яча, відбиванки та різних спортових змагань, з чого користали довколишні спортові клюби, а пластова молодь Трентону й околиць раділа пригожими й просторими теренами для літніх пластових таборів і зустрічей. Кожної суботи, неділі й в свята в Черчі гуло, мов в улику. Дивізійники влаштовували тут свої зустрічі, забави, пікніки й вечерниці, жінки з трентонського й філядельфійських відділів СУА улаштовували тут «печення бараболі», а артисти знаходили тут відпочинок і наснагу для своїх театральних вистав, концертів й виступів. У 1955 році відбулась на терені Черча пропам’ятна зустріч Українських Січових Стрільців (УСС) з пластовою молодцю й українським громадянством у 40-ліття вимаршу перших відділів УСС. Ця імпреза пронеслась відгомінком на шпальтах української преси в усьому світі. Поруч із «Союзівкою» і «Верховиною», Черче було у той час маґнетом, що притягав до себе широкі кола тоді ще не зовсім розсвареного й розполітикованого громадянства та ще не дуже то здеморалізованої, ідейної молоді. Основники-піонери селища Черче з інж. Кузиком у проводі, могли радіти розвиткові Черча, а члени Спілки, уділовці й власники домів і парцель були їм вдячні за добре вміщення капіталів і додаткові матеріяльні користі.

Проте, як це в Америці звичайно буває, після буйного розквіту навіть найбільші підприємства занепадають. У 1978 році, після смерти Орисі Шипайло-Бованко та щораз то більшої кількости членів Спілки й власників домів та через перепродаж домів здебільшого неукраїнським новим покупцям, акційну спілку довелось ліквідувати. І саме в цю пору інж. Дмитро Кузик показав себе справжнім, чесним і совісним українським підприємцем і громадянином. Після смерти Орисі Бованко, що провадила книговодство Спілки, та після хвороби мґра В. Мриглоцького йому довелось перебрати на себе усе керівництво підприємством, тобто усі адміністраційні, фінансові й правно-судові справи. Маючи вдосталь усякого іншого громадського навантаження та власних клопотів у будівельному підприємстві, а вже найбільше витрачуючи весь вільний час на редагування, адміністрування, друкування й експедіювання «Нашого голосу», його майже фанатичного «гоббі», для якого витрачував кожного дня по 10-16 годин різнородної праці, коштом свого власного здоров’я і занедбування інших обов’язків, зокрема родинних справ, він прийняв рішення загальних зборів решти членів Спілки в напрямку її ліквідації. Поступаючи згідно з судово-ліквідаційними приписами й законами, кожному уділовцеві й власникам акцій виплачено вартість у відношенні два до одного. Тобто, за одну акцію вартости у 1950 роках $50.00 він виплатив $100.00. Якщо візьмемо до уваги, що в тому часі, на протязі 30 років нашого прожитку в Америці, чимало американських, а в слід за ними й українських подібних підприємств прогоріло, залишаючи своїх довірливих уділовців з пустими кишенями, то якже чесно, совісно й по-громадському, завдяки спочилому інж. Дмитрові Кузикові зліквідовано фінансові справи Спілки «Черч Вілледж»! Чи цю «контроверсійну діяльність» покійного мали на думці невідповідальні особи, що по смерті відважились зневажити його? А якщо ті, хто сам не має чистої совісти в подібних справах, уважають «контроверсійною діяльністю» спочилого його громадську і політичну працю, то й тут вони дуже помиляються. Інж. Дмитро Кузик, як я його знав, а це можуть потвердити й інші, які з ним співпрацювали, ніколи у своєму житті не «міняв віхи»! Він не переходив з одного табору в другий, тримався одного, демократичного середовища, з позицій якого засуджував і поборював усі неполадки. Якщо б такою «контроверсійною діяльністю» відзначались недруги покійного, тоді напевно було б серед нас менше сварів і чварів, чого ми усі маємо досить.

Іван Р. Костюк

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web