Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Лист до Святійшого Отця від Крайової Управи за Патріярхальний устрій Української Католицької Церкви

Дня 18 квітня 1973 року Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви вислала листа до Святійшого Отця Папи Павла VI. Лист має одинадцять сторінок машинопису по-італійському, і його підписали голова др. Мирослав Навроцький, секретар др. Леонід Рудницький і референт публікацій пані Ева Піддубчишин.

Тут передаємо провідні положення листа.

«Ми, українські миряни, просимо Вашу Святість приняти цей наш лист як наше намагання поставити життя і дію нашої Української Католицької Церкви на нові засади. Ми мали плян написати до Вашої Святости протестаційного листа проти повідомлення Кардинала Війо від вересня 1972 року, і навіть плянували опублікувати його в часописі «Іль Темпо» як відклик до сумління усього християнського світу з причин кривди нашій Церкві і невдоволення. Одначе ми того не зробили, бо почули про Архипастирські Благословення Вашої Святости для нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа з нагоди його поїздки на Євхаристійний Конгрес до Мельборн. Ми сприйняли Благословення Вашої Святости як зворотню точку у відношенні Ватикану до нашої Церкви, але наша радість і надія на зміну були жорстоко зруйновані другим листом Секретаря Стану від 22 січня 1973 року, що у машиновій відбитці був висланий усім нашим єпископам за посередництвом нунціїв чи делегатів у поодиноких країнах.

Ваша Святосте! Ми протестуємо проти вмішування Ватиканської бюрократії у внутрішні справи нашої Церкви і проти намагань Кардинала Війо залякувати наших єпископів. Ми заявляємо, що ми готові продовжувати боротьбу за відновлення прав нашої Церкви і стояти в обороні гідности і достойности нашого Первоієрарха. Ми апелюємо до Вашої Святости дозволити, щоб християнська справедливість взяла верх над політикою і бюрократією».

В дальшому тексті листа оспорюється правильність заперечення можливости схвалення патріяршої конституції для УКЦеркви і права на її самоуправу внутрі Вселенської Церкви – такими постулятами:

а.      Постанови Берестейської Унії, (підписані Папою Климентом VIII), які нічо нового не давали, лиш підтверджували права Київо-Галицької Митрополії, які вона мала від початку свого існування.

б.      Заклик Папи Урбана VIII від 1925 року щоб Київські Митрополити скликали собори що чотири роки.

в.      Визнання Папою Пієм X патріярших прав Галицького Митрополита. (Творення нових єпархій, висвячування єпископів, скликання соборів).

г.       «Клері Санктітаті», існуюче канонічне східне право, визнає Верховного Архиєпископа рівним з Патріярхом.

д.      Проголошення Папою Павлом VI Митрополита Верховним Архиєпископом, рівнорядним з патріярхом.

е.      Визнання в бюлетені Східньої Конгрегації від січня 1964 року, що традиційно князь Східньої Церкви, такої як Українська, є рівний патріярхові. Це було передруковане в офіціозі Ватикану «Оссерваторе Романо».

ж.     Підтвердження Папою Павлом VI в листопаді 1964 року в декреті про Східні Католицькі Церкви Верховного Архиєпископа – рівного патріярхові.

Усе це ясно підтверджує, що існує тверда підстава для помісности і патріяршої самоуправи УКЦеркви, та що Блаженніший Кир Йосиф Сліпий має право скликати синоди й собори єпископів, та принимати конституцію церкви. Блаженнійший і єпископи УКЦеркви мають не тільки право, але й обов’язок зробити це.

Особливо гостро протестується в листі проти упімнення Кардиналом Війо наших єпископів, щоб вони шанували «догматичні постуляти Католицької Церкви». Немає ні одного доказу, що українські єпископи коли небудь опонували Апостольському Престолові в догматичних справах. Зате виявів льояльности до Риму є доволі. Протестується також проти директиви Кардинала Війо нашим єпископам, обговорювати справи «в гармонії з працею, повіреною новій Комісії для накреслення Східнього Церковного Права». Ця комісія створена в повній іґноранції Східніх Церков, а Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий не є навіть її членом. Дальший протест є проти дороги, якою Кардинал Війо комунікується з нашими єпископами: слід було це робити не через поодиноких делегатів а чи нунціїв окремих країн, а власне через Верховного Архиєпископа, який на це є. Така процедура підриває єдність церкви.

В листі доказами підтверджено намагання Ватикану розбити єдність УКЦеркви такими потягненнями:

а.      Створення Мунгальської Митрополії із частини одної існуючої Греко-католицької Церкви в ЗСА.

б.      Крижавецька єпархія й Архиєпископ Букатко в довіднику «Аннуаріо Понтіфічіо» не названі більше частиною УКЦеркви.

в.      Українські вірні в стародавній Перемиській єпархії не мають свого власного єпископа. Вони піддані під владу латинників.

г.       В Чехословаччині єпископові Василеві Гопкові відмовлено юрисдикції в Пряшівській єпархії, і передано її отцеві І. Гірці.

д.      Весною 1972 року наш екзархат у Бразилії зроблено суфраґаном латинської митрополії.

е.      В справі долі українців католиків в Україні Ватикан не займає голосу, як також він мовчить на використання большевиками в політичних цілях знищення УКЦеркви 25 років тому. Справедливістю пожертвовано тут для політичних користей. Голосу Архипастиря Вселенської Церкви також не тут було.

В кінці листа пригадується Святійшому Отцеві його слова при нагоді інсталяції Блаженнішого Кир Йосифа Кардиналом. Він обіцяв тоді, що Верховний Архиєпископ стане для усіх вірних українців твердим центром, навколо якого ми усі повинні об’єднатися. Коли ж вірні взяли собі це до серця й стали разом з Верховним Архиєпископом за помісність і патріярхат своєї Церкви – вони були Римом відкинені при кожній спробі. Якщо ж ми маємо прийняти обмеження прав нашої Церкви мовчанкою, то що тоді станеться з довір’ям до Апостольського Престолу?

Цей найновіший лист до Святішого Отця своєю формою і змістом являється твердим і солідно уарґументованим документом, якого постуляти будуть використані у дальшій праці Товариства в напрямі єдности і помісности Церкви.

Поділитися: