Лист Митрополита Львівського Андрея Шептицького до Папи Пія ХІІ

Нижче друкуємо маловідомий лист, мабуть, ще в українській пресі і публіцистиці не згадуваний, Митрополита Слуги Божого Андрея до Папи Пія XII в серпні 1942 р. Правдоподібно, оригінал листа був написаний французькою мовою. Він уперше був надрукований у третьому томі збірника на стор. 625-629:

Actes et Documents du Saint-Siege relatifs a la seconde guerre mondiale, Le Saint-Siege et la situation religieuse en Pologne et dans les pays baltes 1939-1945. Libreria Editrice Vatcana. 1967.

Збірник був виданий в 1967 році. З цієї праці лист Митрополита Андрея був перекладений на польську мову і з невеликими скороченнями надрукований у польському виданні. Дотепер ми не маємо доступу до оригіналу згаданої праці, щоб можна було з неї повністю перекласти та надрукувати цей лист, тому користуємось виключно текстом у польській мові. На жаль, також не можемо подати ні назви видання, ні назви польського видавництва, бо нам випадково потрапили тільки окремі сторінки з листом Митрополита Шептицького. Лист починається на стор. 80-їй і кінчається на 84-їй сторінці. На цій самій сторінці починається пастирський лист Слуги Божого Андрея під назвою «Не вбивай». Перед листом є стаття Ришарда Торжецького «Митрополит Андрей Шептицький». З цього можна зробити висновок, що в цій праці було більше подібного матеріялу, присвяченого українській проблематиці.

До цього можемо додати, що це була, правдоподібно, приготована збірна праця, що не перейшла цензури і не могла бути легально видрукована. Крім цього, існують деякі додаткові здогади, що у Кракові відбулась конференція у справі розвитку української культури. Конференцію зорганізував один з професорів Краківського університету і в ній взяло участь вісім професорів. Виголошені доповіді, правдоподібно, були запляновані вийти друком окремою працею. Власне, лист Митрополита Андрея до Папи Пія XII походить з цього видання. На жаль, покищо не маємо до диспозиції цих матеріялів і не можемо нічого з точністю сказати, які саме теми були там порушені.

Сам лист має особливе значення. Здається, що ми були безпосередніми свідками життя й творчости нашого великого Митрополита Андрея Шептицького, але так мало про нього і його незрівняну й відважну творчість знаємо.

Можна тільки дивуватись Слузі Божому Андреєві, який був прикований до свого візочка і не міг вільно порушуватись і бути там, де йому треба було бути, а він розвинув таку відважну, широку, всесторонню, подивугідну, релігійно-церковну і національно-українську працю. Він мав відвагу протиставитись окупаційній гітлерівській Німеччині. А добре знаємо, що таких багато не було. Митрополит у цих страшних воєнних обставинах зумів знайти людей, якими міг подати обширну інформацію про розвиток воєнних подій в Україні та про безпощадне винищування німцями єврейського й українського населення. Читаючи цього листа, перед вами постає не уявний, але справжній Велетень Духа, людина великого серця й доброти та неперевершений гуманіст не тільки на словах, але й у практичному житті.

Ми маємо нагоду не раз читати всякі блюзнірства, що пишуть радянські борзописці у своїй пресі. Немає радянського антирелігійного видання, у якому вони не клеймували б нашого Слугу Божого Андрея, щоб тільки його стягнути з того п’єдесталу, на якому він став. Що ж вони, бідолашні, можуть вдіяти проти таких документів, як нижче написаний лист? Одне можна з певністю сказати, що правду можна замазати, можна на деякий час заховати, але завжди за якийсь час вона напевно вийде на денне світло, навіть там, де цього не сподіваються. Знаємо, що в більшовицьких руках, у руках кровожерного КДБ знаходиться багато документів Слуги Божого Андрея, які свідчать про протилежні факти, ніж про них наємні борзописці пишуть. Але КДБ забуло, що не все вони мають і не завжди вони спроможні заховати правду від народу. Нижче надрукований лист є одним з таких незаперечних документів правди, а він не одинокий.

Редакція

* * *

В цьому листі Митрополит інформує Папу про ситуацію у своїй єпархії, яка після втечі радянських військ перейшла під німецьку владу.

Львів, 29-31 серпня 1942 р.

Святіший Отче,

Не писав до Вашої Святости відколи живемо під німецькою владою, коли ж до того часу я не мав достатньої певности, що мій лист не попаде у руки тих, які не повинні його читати. Однак, маю надію, що в найближчій майбутності буду мати добру нагоду, пишу цих кілька слів на пробу, в надії, що вони дійдуть до Вашої Святости (…)

(…)

Щонайменше вже від року немає дня, у якому не звершувались би найогидніші злочини, вбивства, грабунки, крадежі, конфіскати й насильства. Першими жертвами є євреї. Число замордованих євреїв у нашій малій країні з певністю вже перейшло двісті тисяч. В поступовому наступі армії на Схід число жертв збільшувалось. У Києві, на протязі кількох днів, вимордувано до сто тридцять тисяч мужчин, жінок і дітей. Всі малі міста України були свідками подібних масакр, а триває це вже понад рік. Спочатку влада встидалась цих несправедливих і нелюдських актів і намагалась запевнити собі документи, які могли б свідчити, що ініціяторами цих убивств була місцева людність або члени міліції. З часом почали убивати євреїв на вулицях, на очах публіки і без тіні сорому. Звичайно, що велике число християн, не тільки охрещених євреїв, але й «арійців» — як це вони говорять,— впали жертвами, безпідставних убивств. Сотні тисяч арештів, найчастіше несправедливих, натовпи молодих людей розстрілювано без жодних дійсних оправданих причин; для сільського населення заведено невільницьку систему, а поруч з цим сільська молодь була вивезена і змушувана до виїзду до Німеччини на працю у фабриках або на ріллі; у селян відбирано майже все, що вони мали, а починалося від вимоги подвоєння попередньої продукції. Проголошено кару смерти за продаж чи закуп будь-чого безпосередньо від продуцентів. Багаторазово проголошувано зворот приватної власности, але цих обіцянок ніколи не здійснювали. Властиво навпаки, влада без жодних обмежень уживала і користувалась із усіх дібр, сконфіскованих перед тим більшовиками і доводила, що вся земля є власністю держави. Часто повторяється потихо, що маєтки поодиноких осіб є воєнною здобиччю (…). З певністю можна твердити, що серед керівників знаходяться чесні люди. Зустрічаються навіть часом добрі католики, але у подавляючій більшості всі прислані до нас урядники, це люди без чести й віри, які дозволяють собі на просто невірогідні надужиття.

Селян трактують, як муринів у колоніях. Б’ють їх по обличчю без жодної причини, конфіскується у них всяка пожива, яку несуть, наприклад, для дітей у місті; а все це робиться з таким браком людського відчуття, що просто важко повірити у можливість існування таких людей. Але властиво вони такі в дійсності є. Знаю від одного свідка, що, наприклад, один з «шефів» округи захоплювався конфіскацією і викиданням до ріки всього того, що може знайти в кошиках селян, що прямують до міста. А робить це в час справжнього голоду, який стався у багатьох селах напередодні нового збору. Нічого не можна йому зробити, бо він, як говориться, має високу «протекцію».

Наочний, вірогідний свідок розповідав мені, що особисто бачив, як молодий офіцер СС прибіг здалека, щоб не втратити нагоди знущання над конаючою людиною, зрештою йому невідомою, замученою поліцією за те, що щось бажав зробити, що їй не сподобалось. Не хочу наводити більше подібних випадків, бо знаю, що їх не можна почислити.

Це просто так, мов банда розбійників або зграя шалених вовків, кинулась на цей нещасний нарід. І не тільки селяни чи прості люди наражені на знущання і удари по обличчю. Нижчий урядник, якщо він німець, має платню вдвічі або навіть утричі більшу від вищого урядника ненімця і дозволяє собі знущатися над вищими за ранґою від себе.

Поліціянти б’ють гумовими палками людей на залізничних станціях, а навіть на вулицях.

 

Трапляється, що напускається на людей поліційних псів. Часами ці пси мають намордники, але трапляються випадки, що вони їх не мають.

Не зважаючи на кількакратно повторювані прохання, щоб упорядкувати справу прицерковних малих господарств, (…) ми не одержали нічого, а заплата священослужителям обмежується властиво до пожертв убогих людей. З великою вдячністю мушу тут згадати про допомогу, яку нам давали німецькі католики, за посередництвом товариства, зорганізованого для допомоги німцям поза кордонами німецької держави. Українське духовенство, щоправда, одержує від уряду щось, що називається «добровільною підтримкою» — 50 РМ місячно, але це є радше політична символічна платня на показ, ніж правдива допомога. А в додатку до цього сподіваємось, що доведеться від цього платити 25% податку. До нас ще не застосовують антикатолицькі правильники Райху. Дозволяється священикам навчати у школах дітей катехизму. Влада не мішається покищо до проповідей і до адміністрації парафії. Мають намір обмежити переведення церковних шлюбів, одначе не в антиканонічному сенсі. Влада намагається цькувати духовенство так, як інших громадян, через підпорядкування приписам, що відносяться до пашпортів і дозволів, і через численні, які тільки можна собі уявити, приписи, що обмежують свободу громадян. Але дозволяється, наприклад, відкриття Семінарії. Наша Семінарія і наша Богословська Академія діють майже нормально. Однак, немов меч Дамокля, висить безперервно над нашими головами небезпека правдивого переслідування. Дозволяється мені на друк щомісячного епархіяльного органу, а також пастирських листів та інструкцій. Проте, їх конфіскується з найменших причин. Однак, дотепер я міг видати шість повних чисел, на 32 сторінки кожного. Міг скликати епархіяльний синод, який з довгими перервами тривав майже цілий рік, і дається мені можливість постійного контакту з духовенством єпархії. Манастирі реорганізуються поступово. Однак, все це є дуже недостатньою противагою поруч з описаною деморалізацією, під яку підпадають насамперед прості й слабі люди. Вони вчаться злодійству і злочину людовбивства, втрачають почуття справедливости і гуманности. У пастирських листах, звичайно сконфіскованих, я протестував проти людовбивства; однак, вдалося чотири чи п’ять разів прочитати їх зібраному духовенству. Я проголосив, що вбивство людини підлягає екскомунікації, застереженої для вікаріїв. Протестував я також листом до Гімлера і старався перестерегти молодих, щоб не записувалися до міліції, де можуть піддатись згіршенню.

Однак, все це є нічим у порівнянні з зростаючою хвилею моральних брудів, що заливають цілу країну.

Всі передбачуємо, що система терору буде зростати й звернеться багато більшим насиллям проти християн — українців і поляків. Душогубці призвичаєні до винищення євреїв, тисяч невинних людей, призвичаєні до виду крови і є спрагнені крови.

Зваживши, що тепер німцям все вільно, треба передбачати, що їх божевільність не можна буде стримати, і що жодна сила не буде спроможна будь-як порушити дисципліни. Однак, передбачуємо, що ціла країна буде затоплена в потоках невинної крови, хібащо якийсь надзвичайний випадок зупинить цей розвиток подій.

Єдиною втіхою, яку можна мати в ці страшні часи, є, що нічого не може нам статись без волі нашого Отця Небесного. Думаю, що серед винищених євреїв є багато душ, які навертаються до Бога, коли ж від віків ніколи так, як тепер не стояли в обличчі очікування раптової смерти, не раз очікуючи її цілі місяці, заки вона стає дійсністю. Доля християн, що їх сотні тисяч умирало або умирає без Святих Тайн, є також у Божих руках. Як боляче бачити бідні жертви, що вмирають з голоду або мучаться у концентраційних таборах і нічого не можна для них зробити. Бо знаю з власного досвіду те, що можна для них зробити, є нічим. З засади не дозволяється на обслугу воєнних шпиталів, ані концентраційних таборів, у яких щоденно вмирають сотні цивільних, а на протязі кількох останніх місяців також велике число різних полонених. Я володію статистикою і документами, пригноблюючими й вражаючими. Не дозволяється нашим священикам служити нашим вірним, зокрема багатьом з великої України. Справа єдности Церков побуджує страх. Будь-яке порозуміння створює страх, знаю, коли якась система послуговується широко і залюбки засадою «Діли…», то з певністю можна твердити, що це система, якої ми є жертвами. Не подаю тут критики системи, що її Ваша Святість знає краще, ніж ми всі. Цієї системи брехні, ошуканства, несправедливости, грабунків, що є карикатурою всякого поняття про цивілізацію і владу. Ця система егоїзму, доведена аж до абсурду, очевидно збожеволілого національного шовінізму німців до всього, що чесне і гарне, є чимсь незвичайним, що хіба першим враженням, яке (відчувається на вид цієї потвори, є одуріння. До чого ця система допровадить нещасний німецький нарід? Тільки до звиродніння, що його історія ще не знала. Щоб Господь дав, щоб падаючи, не потягнули за собою тієї частини католицької Церкви, яка не може бути віддзеркаленням наслідків того пекельного «виділовування».

Якщо переслідування набере форми людомору за справу релігії, то може бути спасенням для тих країн. Існує невідклична потреба добровільної жертви крови як настанови за пролляту кров через злочинство. Ваша Святість мені відмовили три роки тому ласки апостольського благословення, через яке — на шляху своєї апостольської місії — визначили б мене і призначили на смерть для спасення моєї єпархії (…). Однак тих три роки переконали мене, що я не є гідний такої смерти. Я зрозумів також, що жертва мого життя мала б правдоподібно меншу вартість перед Богом, ніж молитва, відмовлена дитиною. Сьогодні прошу тільки особливого благословення для моїх молитов і моїх зречень. Велика частина тих моїх зречень призначена для Католицької Церкви в цілості, маленька частина залишається для моєї єпархії і мого народу; однак же ті мої зречення будуть плідними тільки через благословенство Вашої Святости і через Божу ласку, яка це благословенство нам принесе.

Схиляючись до стіп Вашої Святости, прошу про ласкаве уділення апостольського благословення моєму бідному народові, бідному духовенству моєї бідної єпархії і моїй недостойності.

Львів, 29-31 серпня 1942

Вашій Святості — Найпокірніший слуга у Бозі нашому

+ Андрей,
архиєпископ львівський

Перекладали з французької мови Ян-Казімєж Шептицькі, Анна Шептицька