Нижче друкуємо переклад листа Папи Павла VI з неофіційного англійського тексту. Оригінал був висланий латинською мовою, але його переклад, хоч «неофіційний», зроблений Ватиканськими чинниками.
Бажаючи ствердити те, що ми сказали Вам, Достойний Брате, особисто в час авдієнції 5 травня, Ми рішилися написати Вам з батьківським і стурбованим серцем, маючи на увазі поважний уряд, покладений на Нас пасти Христове стадо та очолювати «вселенську спільноту любови» (див. Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до Римлян).
Ми достатньо свідомі Ваших замітних заслуг, які Ви здобули подивугідною витривалістю та відважними терпіннями за справу Христа. Ми знаємо також глибоку пошану, якою оточують Вас брати у вірі. Ми Самі, із свого боку, бажали виявити своє задоволення та признання з приводу цих видатних властивостей думки і віри, підносячи Вас до гідности Кардинала Святої Матері Церкви. Ми бажаємо запевнити Вас, Найлюбіший Брате, у Нашій постійній пошані до Вашої достойної особи; саме ця пошана заохочує Нас висловити Вам з відкритим серцем Наші почуття стосовно однієї справи, на яку звернено Нам увагу, як Намісникові Єдиного і найвищого Пастиря Вселенської Церкви, яким є Господь Наш Ісус Христос.
Нас повідомлено, що в деяких останніх публікаціях та офіційних документах Української Католицької Церкви Вам було надано титул Патріярха. Це не лише завдало великого болю Нашому серцю, але так само викликало багато замішання та поділів серед єпископів і вірних візантійсько-українського обряду; останні звернулися до Апостольської Столиці з проханням про належне вияснення та невідкладні вказівки.
Ви добре знаєте думку Святої Столиці стосовно пропозиції встановлення Українського Католицького Патріярхату; ця думка була Вам передана при різних нагодах Нашими компетентними урядами, починаючи з 1963 р. Ми Самі бажали поінформувати Вас про Наше рішення в листі з 7 липня 1971 р. Нагадавши існуючу канонічну дисципліну, ми повідомили Вас, що після розважного перед Богом розгляду висловлених Кардиналами опіній, навіть якщо Ми були дуже схильні прийняти Ваше прохання, все ж Ми знов прийшли до важкого висновку, що не є можливо, хоча б під теперішню пору, продовжувати заходи творення Українського Патріярхату». Це Наше рішення повторно було Вам стверджене відповідними Дикастеріями Святої Столиці (напр., Радою для Публичних справ Церкви в листах ч. 5755/72 з вересня 1972 та ч. 2615/74 з 30 квітня 1974; та Священною Конґреґацією для Східних Церков у двох листах ч. 368/69 з 23 листопада 1969 та з 9 грудня 1974).
Отримавши останнім часом вищезгадані інформації, Ми бажали знов розглянути це питання, очевидно, в загальному контексті добра Вселенської Церкви та в інтересі Української Католицької Церкви. Ми ствердили, що ще далі є дійсними правні, історичні, духовні та душпастирські міркування, як також обставини, що на них ми вказали в Нашому листі з 7 липня 1971 р. Тому, на жаль, ми не бачимо, як прийнята тоді постанова могла б бути зміненою; навпаки, вона була надхнена виключно релігійними і душпастирськими мотивами, що ми вчинили у глибокій свідомості Нашої важкої відповідальности за справу Євангелії, як управителі таїнств Бога, Кому одного дня ми повинні здати звіт з нашої діяльности.
Тому, Ми прохаємо Вас, Достойний Брате, не ставити Апостольську Столицю перед факт, який, не маючи потрібного схвалення ані Вселенського Собору, ані Нашої власти (див. Декрет Другого Ватиканського Собору «Орієнталіюм еклезіарум»), готовий заподіяти сумні та поважні рани вже і так розриваному Містичному Тілові Христа, викликуючи таким чином удар проти єдности Церкви, за яку Господь Наш Ісус Христос молився ще заки прийняв болючі страсті і смерть. Це тим більше було б невластивим, якщо б воно відбулося в час цього Ювілейного Року, присвяченого віднові та замиренню з Богом та з Ближніми.
Ми говорили до Вас, Достойний Брате, з відкритим серцем, сподіваючися щиро, що Ви зробите все можливе, щоб українські католицькі вірні завжди залишилися об’єднаними між собою та з Престолом Петра та щоб не вирішували на власну руку питання церковного права, які є застережені для Святої Столиці.
Виявляючи до Вашої, завжди так дорогої Нам особи, Нашу особливу доброзичливість, Ми наділяємо Вас Нашим Апостольським Благословенням з умилостивленням небесних ласк.
Дано при Святому Петрі в Римі, 24 травня 1975,
на дванадцятому році нашого понтифікату.
Папа Павло VI
* * * * * *
Розумна реакція вільних українців на виступи відносно нашої Церкви має велике моральне значення. Тому кличемо всі українські церковні і громадські організації бути активно чуйними і виявити повну солідарність з Патріярхом ПУКЦеркви Йосифом І.
