Високопреосвященний Владика Кир Іван Прашко, Апостольський Екзарх Українців в Австралії і Новій Зеляндії, прислав листа-привітання з нагоди Загальних Зборів нашого Товариства, що його, з огляду на актуальність проблем, поміщуємо з малими скороченнями.
(Редакція)
Слава Ісусу Христу!
Мельборн, 1 червня 1970 р.
ВПов. Пан В. Качмар
Голова Т-ва за Патр. Устрій Укр. Кат. Церкви
Філядельфія
Високоповажаний Пане Голово!
Сердечно дякую за запрошення на Загальні Збори Вашого важного і заслуженого Товариства. Було б мені дуже приємно стрінутися з Вами, послухати про Ваші зусилля, тішитися дотеперішніми осягами, та разом застановлятися, що дальше нам всім робити. Та що ж, віддаль величенька, а при тім цей час маю дуже занятий, але постараюся в тім листі дещо в тій cпpaвi написати.
Тому, цією дорогою хочу висказати всім членам-пробоєвикам і прихильникам Вашого Товариства признання за велику, розумну і жертвенну дотеперішню діяльність, а рівночасно складаю Вам побажання успішно перевести Загальні Збори: хай Всемогучий і Милосерний Господь Бог за молитвами Пресв. Богородиці, св. Рівноапостольного Князя: Володимира, св. Антонія і Теодозія, св. Йосафата, Слуги Божого Митрополита Андрея, за молитвами наших новітніх мучеників наділяє всіх учасників надприродним світлом, щоб могли пізнати, що для нас найважніше в тій віковій проблемі і в тих тяжких для нашої Церкви часах, та щоб Всевишній благословив Ваші постанови і дав Вам силу та витривалість їх здійснити.
Це дійсно зворушливе і підбадьоруюче бачити, що наша Церква має таких добрих, жертвенних і свідомих своїх завдань вірних. Хочу запевни ти Вас, що в Австралії всі наші вірні й священики в цій важливій справі завершення нашої Церкви патріярхатом є вповні однодумці з Вами.
Правда, сьогоднішні обставини дуже несприятливі для нашої Церкви і справи патріярхату, але свідомість, що це справи Божі, що вони для добра нашого народу, що це святі справи, повинна нас натхнути глибокою вірою і надією на перемогу, бо як співаємо на Повечерю, що з нами Бог і хай різного роду поганці зрозуміють, що хоч би вони тепер і ще раз перемогли, то остаточно таки будуть переможені, бо з нами Бог!
Отже ж, нам треба великої віри і надії, треба любови між нами, витривалости і мудрости, треба особливішої Божої помочі, а це осягаємо побожним християнським життям і молитвою. Тому, наш Блаженніший Верховний Архиєпископ Ем. Кардинал Кир Йосиф, який добре знає наше трудне положення недавно писав: «І те саме /хресна дорога/ остається нам і нині, щоб ми всі з усіх наших сил, які нам Господь дарує, молитвою і ділом продовжували цей великий чин єдности Церкви під одним Пастирем».
В тім тяжкім положенні для нашої Церкви взагалі, а для справи її завершення зокрема треба вважати, щоб не впасти жертвою провокації або розпуки. Нераз та провокація може походити навіть з церковних кругів запаморочених викривленим екуменізмом, або якимсь сповидним добром Церкви. Ми мусимо бути мудріші, більш терпеливі, сильніші, хитріші і остаточна перемога буде за нами.
Користаю з нагоди і хочу поділитися деякими думками, бо знаю, що Вам всім то само лежить на серці, та що коли Ви візьметеся до якоїсь справи то є надія, що вона буде завершена. Нам тут в Австралії трудно братися до тих справ, бо нема людей і нема потрібних фінансових засобів.
Перш за все, проти завершення нашої Церкви патріярхатом і взагалі проти нашої Церкви /католицької і православної/ і проти нашого народу дуже сильно діє московський патріярхат і в тій справі має підтримку coвєтського режиму. Деколи навіть не знати звідки йде ініціятива, чи від режиму, чи від церковних чинників, але з історії видно, що в Москві завжди все це дуже тісно зв’язане, а сьогодні московська патріярхія є дуже зручним і послушним знаряддям в руках безбожницького совєтського режиму.
Другим дуже сильним, небезпечним і активним ворогом є польська ієрархія з кард. Вишинським і напевно в протиукраїнських справах їх підтримує польський уряд. Також інші сусіди не дуже захоплені ідеєю патріярхату, а може також східні патріярхи є проти створення українського патріярхату, подібно як в 20-тих роках були проти автокефалії Української Православної Церкви.
Росіяни і поляки мають багато прихильників і то з різних причин. Перш за все, різного рода москофіли рекрутуються з-поміж французів, англійців, голяндців, бельгійців, чехів /також сьогодні/, німців /так!/ а також з поміж американців. В наших часах до традиційних москофілів і польонофілів долучуються ще екуменісти /з православною Москвою/ і діялоґісти /з безбожниками/.
По людськи говорячи, число москофілів і польонофілів буде поширятися і буде витворювати публичну опінію, бо совєтська і польська пропаганда дуже сильна і дуже хитра. Коли думаю про всі ті історії Росії, російської Церкви, написані по-німецьки, французьки, англійськи, скільки там перекручень, скільки там захоплення Росією, «російською душею», а рівночасно скільки там неправди, перекручень і викривлень про наш на рід і про наші Церкви. Це саме треба сказати про енциклопедії. Росіяни і поляки дуже дбають, щоб правда не вийшла наверх.
Нам конечно треба було б показати хто є москалі і поляки, їхнє християнство, їхнє відношення: до Апостольської Столиці, а перш за все безпощадне, плянове і систематичне нищення Української Католицької Церкви і то так зі сторони Москви як і Польщі. У світі знають москалів і поляків тільки з доброї сторони, а вони /поляки й москалі/ роблять величезні зусилля, щоб так надалі залишилося.
Нам треба конечно змагати до того, щоб в основних наукових студіях ті справи вияснити, а також популяризувати ці студії, передусім між чужинцями, а також між українцями. Ми не маємо доброї історії нашої Церкви, так що лишається нам тільки користуватися стареньким Пелешом і новим Лужницьким.
Наш визначний історик проф. М. Чубатий почав писати історію Церкви видав знаменитий перший том Історії Церкви і чомусь перестав писати. Просіть і моліть його, щоб продовжував, бо він є одиноким, що міг би це належно зробити. Знаю, що ВПреосв. Кир Іван Бучко і наш Блаженніший дуже настоюють. Очевидно, що до написання такої великої й важної праці проф. М. Чубатий мусить мати конечні умовини праці, а може і помічника.
Крім того проф. М. Чубатий є також тою особою, що міг би кермувати історичними студіями. Навіть сама справа нашого Верховного Архиєпископства, справа наших змагань за патріярхат, не є опрацьована ані під оглядом історичним ані правничим, а також не є спопуляризована. Дуже часто загал наших вірних не мають ясного знання про ті справи і не мають звідки довідатися…
Правда, ціла справа про студії з нашої історії, а зокрема про патріярхат, це є ділянка в першій мірі нашого Українського Католицького Університету і напевно наш Блаженніший і дехто з професорів думає про це і багато робиться, але це було б цілком по лінії діяльности Вашого Товариства звернути спеціальну увагу на патріархальні проблеми в нашій історії і на ворогів цієї справи в наших часах…
Коли я вже при тім, то поділюся з Вами ще одною думкою, а саме, що наш Блаженніший Верховний Архиєпископ Кардинал Йосиф для здійснення тих всіх завдань, які на нього накладаємо і від нього очікуємо, не має коло себе співробітників. Він, як Верховний Архиєпископ, повинен мати коло себе 2-3 єпископів, кількох священиків і кількох світських та якусь невеличку канцелярію – це для церковної діяльности /зв’язки з Римською Курією, зв’язки з нашою ієрархією на еміграції, з монашими чинами і з вірними, виховання священиків, літурґічна комісія/, а що іншого Університет і все з тим зв’язане /будова, видавництва, професори, студенти, фінанси, бібліотека, архів/. На ділі, Ви так само добре знаєте як і я, що наш Блаженніший має тільки старенького Впреосв. Архиєп. Кир Івана, о. Монс. Хому, о. Монс. Марусина /частинно/, і частинно одного професора, другого професора світського і це мабуть все. Деколи має доривочну поміч від одного-двох священиків чи одного-другого світського. Можна тільки дякувати Милосердному Богові і подивляти нашого Блаженнішого, що серед таких невідрадних обставин, ми маємо сьогодні ці величаві будинки, бо надзвичайно цінних і важних книг виданих його заходами та багато-багато зробленого в організації нашої Церкви, а скільки надзвичайно важливих справ є зроблені про які ми не знаємо.
Тому ми повинні допомогти нашому Блаженнішому придбати співробітників: коли тимчасом нема єпископів, то бодай 5-6 священиків повинно бути коло нього, як його співробітники і кількох світських співпрацівників. Сподіймося, що про священиків подбають єпископи, але про світських – чи це не є ділянка, в якій Ви могли б багато допомогти?
Знаю, що там вже були деякі священики і деякі світські, але з різних причин залишили. Догадуюся, що деякі залишили через брак фінансового забезпечення. Бачу /гл. «Вісті з Риму», ч. 5-6, 15-4.70, стр.12-13, що Блаженніший дальше звертається з проханням про священиків на рік-два, про науковців, які є на відпустці /саббатівка/, та про тих, які вже на пенсії. Очевидно, що це також потрібне і було б допомогою. Причиною того є напевно брак сталих фінансів.
Нема сумніву, що коли були б фінанси, то хоч у нас бракує того рода людей, але коли вони мали б забезпечену платню і стабільність праці, тоді люди може знайдуться. Ми знаємо, що таких ідеальних ідеалістів як сам Блаженніший, Архиєп. Кир Іван Бучко або оба згадані монсеньйори – нема багато; навіть пенсіонер оглядається, щоб щось «доробити» до своєї! пенсії. Такі тепер часи настали! – навіть священик хоче мати якесь забезпечення.
Уважаю, що коли ми могли б допомогти Блаженнішому розв’язати справу фінансову та дещо розглянутися між людьми і заохотити відповідних осіб, тоді наші справи краще будуть виглядати. Тому з великим признанням ставлюся до пропозиції д-р В. Маркуся в справі створення патріярхального фонду, і очевидно всіми силами я готовий підтримати. Треба пропозицію конкретизувати, як вона мала б виглядати, хто тим має займатися, звідки мають впливати пожертви і т. п. Та не гаятися, а скоро приступати до діла, бо це важна і пильна справа.
Мені здається, що одним з важних завдань Вашого Товариства було б давати тій справі всесторонну підтримку, а якщо б дійшло до того, що Ваше Товариство дало також ініціятиву і перевело б це в життя, то було б це одним з найважніших наших осягів.
Бачу, що я вже так багато розписався, що трудно буде Вам дочитати до кінця, але що ж – що на серці це і на папері.
На закінчення ще одно прохання: багато «патріярхальників» та братніх організацій прислали мені свої резолюції, побажання у зв’язку з нашим синодом в Римі. Все це я читав, тішився, що маємо таких вірних, яким лежить на серці добро нашої Церкви, але нікому не відписав, бо не мав часу – я не тільки єпископ, але також душпастир, а це забирає мені багато часу. Коли там хтось буде на мене нарікати, прошу в моїм імени перепросити і скажіть, що я «за кару» написав один довгий лист.
Ще раз Спасибі за запрошення, щиро здоровлю Вас і всіх знайомих та бажаючи Вам всього доброго, благословлю з цілого серця
в Христі відданий
Іван Єп. Ап. Екзарх для українців в Австралії Новій Зеляндії і Океанії
