Дорогі Співбраття!*
Хочу дотримати слова і в кожнім нашім Бюлетені написати «Листа з Риму». А нагода трапилась надзвичайна, зокрема з нашого українського пункту бачення. Погідне церковне римське небо захмарила церковна «вістка», яку подала дуже обширно… комуністична газета «Ль’Уніта».
У Ватикані під проводом самого папи відбулося секретне засідання чільних кардиналів Курії та деяких декастерій (зокрема екуменічних). Комуністичний спеціяліст від церковних справ і Ватикану (!) в цій газеті сказав, що йшлось про дуже нелегку справу — «Остполітік» і все це також пов’язане з можливою поїздкою папи до Совєтського Союзу. Очевидно, як це тут часто буває, Ватиканське Пресове Бюро це делікатно заперечило, а згодом пояснило, що була це нормальна нарада з тих, що відбуваються регулярно в церковних справах. «Але про поїздку папи до СССР в часі тих нарад не було мови», — сказав представник цього Бюра.
Більше годі знати, хоч журналісти в типовий свій спосіб метушились здобути якнайбільше відомостей. Журналісти довідуються, хто брав участь у тих нарадах, і з цього калькулюють, що могло б бути змістом таких нарад. Між учасниками був Державний Секретар кард. Касаролі і ватиканський «міністер» закордонних справ монс. Сільвестріні з своїм заступником, особи з Конгрегації для поширення віри, президент Секретаріяту для невіруючих, вашінґтонський нунцій, наш Владика Марусин та інші. Разом усіх 25 осіб, які своєю «спеціяльністю» підходили б до тієї секретної теми того засідання.
Перше питання: чи, коли б у Римі був наш Блаженний Мирослав-Іван, були б його запросили? А навіть, знаючи, що він відбуває свою пасторальну подорож, чи вислали запрошення у чемностевій формі? Справи Церкви в СССР не можуть обговорюватись ніде без нас. Це важна засада і наша вимога, досі, на жаль, не респектована, і це є більше, ніж кривдяче для нас. «Нічого про нас без нас», — висловив це наш Крилос у Римі тому кілька років.
Думаю, що вся справа крутиться тепер біля таких проблем: візита Ґорбачова в Римі й евентуальна його авдієнція у папи, загалом ревізія «Остполітік», про що говорилось вже з вибором папи Войтили, і врешті чи не найважніше і найосновніше — це наш Ювілей 1000-ліття, який хоче собі присвоїти російська православна Церква і московщина. І, нарешті, очевидно, давно шептана справа поїздки папи до СССР. Це на перший погляд немов невинні справи, але коли призадуматись, це важкі й прикрі питання для Ватикану та болючі і, у відповідному сенсі, трагічні для нас. Це, мабуть, були справи того «самміт» або вже не одного в менших маштабах. Це поважні клопоти для Ватикану, а зокрема приманливі це справи для всяких екуменістів, ентузіястів діялогу з московським патріярхом і СССР, з комуністами і безбожниками. Нехай при тому ніхто не заперечує, що найголовнішим клопотом і перешкодою у всіх тих розмовах є ми Україна і наша Церква — католицька і православна. Очевидно, що преса підхопила всю цю новину, але про «українську перешкоду» ніхто нічого не каже. Всіх цікавить, як поступить папа з тими проблемами, яким стане «Отсполітік»? Яким буде діялог з СССР і московським православієм? Про наш ювілей згадала тільки одна римська газета «Іль-Темпо» з підкресленням, що це є ювілей України, а стара назва Русь не означає Росії. Чи прийме папа Горбачова? Що буде говорити з тим учнем ленінської діялектики? Важко на всі ці питання відповісти тепер. Коли ці рядки наші читачі будуть читати, дещо з того всього може й статися.
«Остполітік» досі не дала нічого. Про це сказав свого часу кард. Війо — колишній Державний Секретар: «Ми погодились на стільки речей і в заміну не дістали нічого». Кардинал Кеніг сказав майже те саме: «Я сподівався більше з цього діялогу з марксистами, але досі наслідки не є цілком задоволяючі, але не траплялось, щоб історія мінялась за один день».
Діялог приніс користь совєтам навіть тим, що використовували вони собі до цього московський Патріярхат. При помочі діялогу пропагували себе як миротворців і миролюбців (майже Боголюбців!..), як найбільше свобідну країну у світі, а «буржуазний Захід» вийшов в тому світлі як імперіяліст, загарбник і буржуазний експлуататор робітництва. Постійна стара пісня. Якщо б діялог приніс був бажані успіхи, не потрібно було б журитися тепер, чи і як приймати Горбачова,, не потрібно було б вважати українців перешкодою в діялозі, а в таборах-ГУЛаґах не сиділи б ще тисячі осіб за свою віру й релігійність. Така проста це справа, і дивно, що цього ясного рахунку, як у математиці, не розуміють розумні люди.
Мабуть, приїде Ґорбачов до Італії. Це йому тепер по Чорнобильській трагедії дуже потрібно. Як він буде гостем італійського напівсоціялістичного уряду (колись це звалось би у більшовицькому словнику ненависним словом «меншевицьким» чи не менш зненавидженим — «соціял-демократичним»). Раз у Римі, такий вже звичай, — повинен відвідати він папу. Ніби нічого злого. Але були колись кращі часи. Коли Гітлер приїхав до Муссолліні, папа Пій IX замкнув всі інституції у Ватикані і виїхав на той час до Кастельгандольфо. Демонстративно! Здається, і Гітлер тоді зрозумів, що годі йому йти до папи і подати йому руку. Тепер так не буде. Змінилися часи, і всі читають «знаки часу»… «Дочитаються…», — сказав би наш Шевченко…
А наш Ювілей? Не хочу бути Савлом-пророком, але він справить Ватиканові й нам великі прикрості й клопоти. Москва не зрезиґнує із своєї здобичі! Як же ж це признати у Ватикані, як відмовити Україні її правного Ювілею? А Москва не спить. В Арґентіні вже наші люди терплять упокорення. Там вже починають будувати російські церкви як пам’ятки Ювілею Хрещення Росії! Це факти! А що більше нам зроблять! На яку ногу стане Рим? Нехай також ніхто не перечить, що совєтів ніхто не боїться. Їх завдання — посіяти в світі страх! І посіяли. Дав би Бог, щоб в Римі не забракло відважних… Але користь буде для нас: ми краще й об’єднано візьмемось до підготовки цього великого і святого нашого ювілею! Ми є чудовий нарід, коли на нас суне якась небезпека або коли нас… б’ють. Ми тоді беремося до діла розумно й разом!
І врешті — чи поїде папа до СССР, чи ні? Дуже дискусійне питання. Я думаю, що ні, і як щиро хотів би я, щоб не помилитись. До кого він туди поїде? Відвідати ЦК партії чи якесь там полібтюро? На такі відвідини папа не їде. Він скрізь їздив до бідних, потребуючих, заступався за гноблених. Йому кажуть, що в СССР таких нема, хоч їх там повно, а концтабори і «психушки» далі переповнені. Як же до них поїхати і їх побачити, коли їх в такому стані держить рабовласницький уряд? А як до тих ҐУЛаґів папа не поїде, що вони скажуть про нього? Чи не скажуть найбільш розпучливе: «За що ми терпіли?» або словами Шевченка: «За кого Ти розпинався, Христе, Сину Божий?». Як же він поїде туди, де його публічні виступи, Літургії були б порушенням конституції? Та в Мексіко була проблема, що він – папа — буде ходити там в рясі, яка є забороненою публічною одежею. Конституція в СССР забороняє всякі релігійні маніфестації, а це були б такі! А, може, тільки за замкненими дверима, десь у Загорську, в якімсь соборі в Москві чи в Києві? Але це ж не було б гідне для папи. Тяжко повірити, щоб була влаштована для папи св. Літургія на стадіоні якогось «Динамо», присутні всі члени Політбюро і Горбачов… держить свічку…
Ні, не поїде. Це моя логіка і переконання. І дрижу на думку, коли б сталося противне. Та побачимо. Невже б на тих засіданнях думали, що придумати для оправдання таких кроків? Сьогодні в світі стільки неможливих речей є можливими. Мені здається, що коли б з того всього сталось щось можливим чи стало дійсністю, тоді наша звичайна людина своєю скромною філософією скаже те наше мудре народне слово: «Тоді на світі нема вже правди…». А це була б страшна оцінка попри розпач і безнадію.
Ваш о. І. Музичка
* Передруковуємо з Бюлетеню Товариства священиків св. Андрея,
Европейська область.
