Листи до кардинала А. Содано

«Св. Софія» Релігійне Товариство Українців Католиків Канади.

Ваша Ексцеленціє Анджело Кардинал Содано Секретар Стану Ватикану

Справа: одружених священиків в Українській Католицькій Церкві Ваша Ексцеленціє!

Ми. «Св. Софія» Релігійне Товариство Українців Католиків в Канаді, дуже стурбовані змістом Вашого недавного листа до архиєпископа Юзефа Ковальчика (№ 2005/98/RS 4 березня 1998). У Вашому листі було порушено декілька питань відносно декрету про автономію, що її посідає Українська Католицька Церква, її традиційну територію і у межах Католицької Церкви.

Повертаючись до історії, виглядає, що Ви забули, що народ, що називається сьогодні українці католики (стара назва греко-католики), фактично є православні християни у злуці з Римом – в унії з Католицькою Церквою. Як така, Українська Католицька Церква має свою власну і старинну традицію, звичаї й обряди, деякі з них є визначені у документах унії, більше, як 400 років тому. Особливо, ми покликаємось тут на призначення і вживання одружених священиків у межах Української Католицької Церкви. Призначення і вживання одружених священиків є одною з поважних характеристик всіх Східних Церков, чи вони є католики чи православні. Як ми знаємо, що це є рішення Української Католицької Церкви продовжувати цю практику і це є обов’язком нашого товариства допомагати Церкві здійснювати це.

Ми маємо декілька питань відносно Ва­шого документу, що потребують вияснення. Це є:

Ваш лист відноситься до «Візантійсько-Українського Обряду» — чи можете бути більше докладніші. Ми не знаємо такого «обряду» в Католицькій Церкві.

Ваш лист відноситься до «проблем, що мусять бути поставлені віч на віч і вирішені», не називаючи ні одної з проблем. Чи може Ваша канцелярія визначити хоч одну з таких проблем, щоб ми могли розуміти Вашого листа.

Чому лист не написано безпосередньо до Ординаріїв Перемишль-Варшава і Вроцлав-Ґданськ Епархій? Чи це має означати, що ці Ординарії Української Католицької Церкви у Польщі, що мають сприяти для Католицької Церкви у Польщі, як радше до «Конгрегації для Східних Церков»?

Єпископи є звинувачені в «однобічному, переважно пом’якшуванні практики» при не «задержанні дисципліни целібату». Перемишльська Епархія існує понад тисячу років і її весь час в’язали канони Східних Церков. Ця зв’язлість включала призначення одружених священиків. Чому ця практика раптово розглядається, як «однобічним, переважно пом’якшенням практики»? У нашій опінії здержання уживання одружених священиків буде утверджувати таку «модифікацію» — зміну.

Чому одружені священики мають повертатись до «своїх попередніх епархій в Україні? Одружені священики, що служать у Польщі сьогодні є різного походження, включно з Польщею. Куди мали б ці священики повернути?

Це виглядає, що Ви не здаєте собі справи з того, що Ваша акція додає соли до 50-ти річної рани, яка ще не загоїлась. Ми покликаємось тут на рішення з 27 липня 1949, рішення польського уряду, яким польський уряд сконфіскував всі Греко-Католицькі церкви й інші власності. Ця акція не була Ватиканом запротестована, як також Польська Католицька Церква у час комуністичного періоду, як також під час сучасного демократичного періоду не висловила свого спротиву. Це рішення позбавило Греко-Католицьку Церкву біля 690 церков, ні одна з них не повернена по сьогодні. Більше як половина з них була знищена на наполягання цього рішення. Приблизно 250 з них є власністю і вживається Польською Католицькою Церквою. Дехто може подумати, що ці вірні, які пройшли цей досвід не будуть дивитись привітно на Вашу спробу піддержки целібату або вживати польських священиків біритуалістів.

У цій точці ми бажаємо вказати на подібну односторонну акцію, що мала місце у Католицькій Церкві, у минулому, 1920 і 1930 pp. В той час Ватикан зробив пресію на Греко-Католицьку Церкву, подвійно у Північній Америці й Західній Україні (в той час, це було під Польщею) прилучитися до целібату й інших «католицьких практик». У наслідок цього багато вірних покинули Церкву і ,справді, цілі парафії залишили і прилучились до Православної Церкви у Канаді, США і Польщі. Тільки один має читати деякі матеріяли на інтернеті, де українців католиків закликають прилучитись до Православної Церкви і стати «першої кляси православними християнами», замість залишитись «другої кляси католиками». Ми запитуємо, чи це є неприємна реакція, що Ватикан за нею шукає?

Тут є також й інші голоси в українській католицькій громаді. Ці голоси сугерують, що, як одружені священики в Польщі будуть видворені «депортовані в Україну», тоді всі неодружені католицькі священики в Україні повинні подібно бути депортовані до Польщі, згідно з їх походженням (в Україні католицьких священиків є біля 300). Чи це є приємна акція, чи Ваша канцелярія наперід за цим шукає?

На закінчення, у дусі, щоб зменшити напруження між Католицькою Церквою і Українською Католицькою Церквою, ми можемо сугерувати Вашій добрій канцелярії, порадитись з ієрархією Української Католицької Церкви. Така нарада є пов’язана з більшими успіхами ніж вживати однобічні розпорядження, що можуть бути легко незрозумілі.

Ми нетерпеливо чекаємо відповіді на наші питання.

Ваш у Христі

о. Іван Татарин
Екзекутивний директор

Вроцлав, 1998.05.12

* * *

Секретар Стану Ватикану Кардинал Анджельо Содано Ваша Еміненціє!

Звертається до Вас з цим відкритим листом дружина греко-католицького священика, який походить з України і душпастирює в Польщі, з приводу Вашого Еміненціє, листа до Апотольської нунціятури в Варшаві, датованого 04.03.1998 р.

Головним змістом цього листа є рішення Вашої Еміненції про відіслання з Польщі декількох одружених священиків, теоретично інкардинованих в Епархіях України. Це рішення стосується також і моєї родини. Щиро кажучи у Вашому листі не знаходжу конкретно вказаної причини, чому одружені священики повинні повертатися в Україну. А Ваші слова: «Звертаю увагу на пастирську активність у Польщі декількох одружених священиків…», — дають багато роздумувань. Чи пастирська активність може бути завелика? Кому може зашкодити така активність?

Мій чоловік був висвячений в 1994 році Владикою Михаїлом Колтуном і екскардинований зі Зборівської Епархії в Україні до Перемишльської в Польщі. Яка може, особливо, бути активність священика за кордоном, свідомого свого непевного становища? Наприклад, чи можна сказати, що мій муж зактивізував пастирську діяльність, бо впровадив на двох маленьких душпастирських станицях, на яких служить, переносні іконостаси і тетраподи та інші елементи, що є необхідні при східних богослуженнях, які відправляємо в римо-католицьких костелах. Тепер, як бути з покликанням — душпастирювати серед вірних нашої Церкви на поселеннях, яке має мій муж і душпастирює вже чотири роки.

Ще неясне питання. Чи вірні нашої Церкви в Польщі бажають, щоб в їхніх громадах душпастирювали римо-католицькі священики-біритуалісти так, як це в листі пропонує Ваша Еміненція.

Як відомо, на Україні душпастирюють не декілька, а багато більше римо-кат. священиків з Польщі, але до цього часу не виникало питання про відіслання їх до своєї країни і заступлення греко-католицькими священиками-біритуалістами.

Що стосується мене, то як дружина священика, приїхавши до Польщі змогла зреалізувати свою давню мрію. Розпочала студії на Папському Теологічному факультеті, які в цьому році закінчую. Також маю замір продовжити навчання на студіях ліцензіятських і докторантських при теологічному факультеті.

Наскільки відомо, на Україні немає жодного духовного навчального закладу, де можна було б оборонити навіть магістерську працю. Польща є однією з держав, що межує з Україною, в якій теологія розвинута на високому рівні, а мова подібна до української.

Тут виникає питання, що робити дружинам греко-католицьких священиків з України, які прагнуть стати науковцями в ділянці теології, а так складається, що мають можливість студіювати тільки в Польщі? Чи вони не повинні поглиблювати теологічні знання тільки тому, що забороняється їхнім мужам душпастирювати на території Польщі? А потрібно звернути увагу на те, що вірні нашого обряду в Польщі (про це переконалася особисто), не мають застережень стосовно того, що їхні священики є жонатими.

Надіюся, що в майбутньому, духовні навчальні заклади України (з допомогою Секретаріяту Стану Ватикану), будуть мати свої наукові теологічні кадри, а це значить не буде такої необхідности виїздити студіювати теологію до Польщі, дружинам греко-католицьких священиків з України.

З висловами правдивої пошани
у Христі Ісусі

Люба Бойченюк