Лицарі мужності і покори

У неділю,11 січня 1998 року в каплиці Митрополичих Палат катедрального собору св. Юра у Львові відбулось урочисте вручення нагород греко-католицьким священикам, час священства яких сягає більше п’ятдесяти років. Організатором цієї акції став Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії за підтримкою владики Любомира Гузара. Інформацію про священиків Львівської єпархії, висвячених до псевдособору 1946 року, активістів підпілля УІКЦ. було зібрано та відіслано до Риму. Святіший Отець надіслав спеціяльні нагороди — грамоти за заслуги перед Церквою та медалі, які вручив владика Гузар. Він же відправив молебень до Пресвятої Богородиці та зачитав привітання Блаженнішого Кардинала Патріярха Мирослава Івана Любачівського, який поблагословив священиків з почуттям глибокої шани і подяки за усе їх життя. Хор студентів семінарії Св. Духа проспівав отцям «Многая літа», а спалахи фотоапаратів увічнили ці урочисті хвилини зустрічі — символу єднання двох поколінь: героїв-сподвижників УГКЦ та молодих семінаристів майбутніх душпастирів. Протягом подання біографічних матеріялів троє з двадцяти чотирьох священиків відійшло, так і не дочекавшись відзнаки. Це блаженної пам’яті отці Ярослав Милевич, Маркіян Когут та Михайло Залізняк, нагороди яких було передано їх родинам.

Протягом усього буремного століття, шо минає, напевне, жоден народ світу не мав стільки мучеників, як український. І посеред усіх інших мучеників за віру. Тих, що терпіли наругу і переслідування, святкували Різдво та Великдень по тюрмах і засланнях. але залишились вірні своєму покликанню. Вони терпіли за відданість Церкві, Апостольському Престолові та Божим обітницям. Все їхнє життя не можна назвати інакше, як подвиг. І тому, коли того дня у митрополичих палатах ні вже старенькі немічні отці, дні народження яких сягають початку століття, зібрались разом, їх єднали спогади. Спогади про той страшний і іде мало досліджений час, який тепер вже є перегорнутою сторінкою нашої історії.

Бо ж хіба можна забути роки того неспокійного життя, коли щодня чекав виклику в КДБ, обшуку чи арешту, жив під постійним наглядом і страхом доносу, а причащаючи, міг благословляти Юду, який завтра видасть тебе… Коли був вимушений працювати на цивільній роботі, носячи в серці Божі обітниці й підпільно виконуючи душпастирські обов’язки відправляти Службу Божу, хрестити дітей, давати шлюби та ховати померлих. Коли за категоричну відмову підписати православ’я грозило ув’язнення, а обшуки з конфіскацією свяшеничих речей, релігійної літератури та облави під час підпільних відправ стали звичними.

Чи забуде це отець Микола Парик, на життя якого кілька разів чинили замах? Отець Іван Федишин. який від нервового перенапруження втратив зір, але, знаючи напам’ять всі молитви, продовжував виконувати свяшеничі обов’язки. А отець Іван Кубай. котрого примусово тримали в психлікарні. з якої він вийшов інвалідом. Отець Василь Коник, який важко захворів, виснажений постійними переслідуваннями. Ярослав Милевич, який допомагав переслідуваним, коли німці зробили в селі гетто. Ієромонах Степан Захарків (ЧНІ), якого часто викликали до КДБ. відверто пропонуючи співпрацю… Хто ці отці, ці герої, невже вони виросли серед звичайних галицьких людей? Звідки в них ця сила духу, ця звитяга, ця надзвичайна мужність у відстоюванні своїх переконань? Більшість з них перейшла через морози сибірських таборів. Отця Василя Оберишина, до речі, найстаршого з нагороджених було засуджено на 25 років позбавлення волі. Свій вирок він відбував у Долині Смерті за Воркутою. Після жорстоких допитів засуджують на 8 років ув’язнення в Красноярському краю ієромонаха Григорія Богуна (ЧСВВ. За відмову підписати православ’я на довгих двадцять п’ять років ув’язнюють отця Мирослава Сенету. разом з родиною вивізши його на Далекий Схід. Там же десять років відбув о. Володимир Сеньківський: Межиріччя Кемеровської області, Ольжерас, Омськ…

Отець Ізидор Бутковський — чверть століття позбавлення волі, робота на цегельних заводах Караганди. Десятирічне ув’язнення разом з родиною в Хабаровському краю спіткало отця Романа Логінського. Разом з іншими в’язнями, зокрема, політичними, священики підривали своє здоров’я на важких лісозаготівельних роботах, приклади тому отець Микола Пристай, ієромонах Іван Новак, ЧСВВ. що став інвалідом другої групи. Десять років важких табірних робіт в Караганді вирок для ієромонаха Маркіяна Когута, ЧСВВ. На 25 років позбавлення волі й 5 років позбавлення прав засуджено ієромонаха Михайла Греня, ЧСВВ. Отець Богдан Сенета, отець Василь Коник… Скільки їх. живих легенд УГКН, лицарів мужности і покори перейшло через лещата диявольської репресивної машини.

«3 життєвого прикладу таких людей треба вчитися, сказав владика Гузар, — вчитися тої мужности і стійкости, з якою вони винесли свого хреста…».

Не зважаючи на свій вік, майже всі священики продовжують відправляти Службу Божу у домашніх каплицях, сповідати і причащати, тобто йти за своїм покликом до останку: о. Григорій Богун — позаштатний працівник журналу «Місіонер», отці Микола Пристай та Василь Михайлюк викладають у Львівській духовній семінарії УГКЦ (смт. Рудно), отці Микола Пристай та Василь Дида продовжують досліджувати сучасні мовні проблеми. У с. Добряни Городоцького району отець Богдан Сенета щодня відправляє Літургію. Отці Павло Брицький та Володимир Сеньківський співпрацюють з Інститутом Історії Церкви Львівської Богословської Академії, пасторальний відділ якого активно підтримує зв’язки з учасниками греко-католицького підпілля і громадськістю в рамках інформаційного проекту «Жива історія».

Низький уклін вам, тим, що дожили до дня сьогоднішнього й прикладом свого невтомного життя надихаєте на працю молодих! Ось, що побажав студентам Львівської духовної семінарії отець Іван Кубай: «Слід постійно вправлятись в чеснотах, необхідних священику, а саме: виховувати в собі побожність, ревність, точність, правдомовність та здоровий глузд. Ніколи не забувати про той добрий приклад, який надає священик та наслідувати вірність Греко-Католицькій Церкві навіть за умов найбільших терпінь та переслідувань. Християнська покора ось основа всього, джерело всіх інших чеснот».

Нехай же ці слова стануть супровідною зіркою не лише для семінаристів, молодих людей, що присвятили своє життя служінню Богові, але й для всіх нас на нелегкому шляху, званому людським життям.

Пасторальний відділ продовжує роботу над біографіями священиків Івано-Франківської та Закарпатської єпархій. До другого Собору, який відбудеться в серпні цього року. Ці матеріяли також запляновано відіслати до Риму. Отож, якщо ви володієте будь-якою інформацією про перебіг подій українського греко-католицького підпілля, маєте фотографічні та інші матеріяли, знаєте імена та біографічні дані священиків, просимо надсилати їх на адресу Інституту Історії Церкви ЛБА: 290011, Україна, м. Львів, вул. Свєнціцького, 17, Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, тел.: (0322) 762777. факс (0322) 768227.