Марія в побожності українського народу — Мати Божого люду — Мати Церкви

(Доповідь виголошена на Марійському концерті в УКУ — Рим)

Продовження з вересневого числа 1983 р.

В другому листі до Коринтян, теж в типово жидівському стилі про ревнивого Бога у відношенні до своїх вибранців Павло показує, якою є та Мати-Церква: «Я за вас ревную Божими ревнощами, бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові» (2 Кор. 11,2). Образ ревнощів і духовного подружжя — це постійна ідея старозавітніх пророків, коли говорять про відношення між Ягве й Ізраїлем. Павло, навернувши Коринтян, заручив-одружив їх з Христом, Церква в Павла взяла місце Ізраїля, стала новою подругою Божою, Дівою Христа.

Погляд Павла на Церкву є тривимірний — має висоту, ширину й глибину. Третім виміром Церкви у Павла в глибину є Церква — живий організм у Христі — численні особи є один (ейс) в Христі і, збираючи свої натхнені Святим Духом думки в листі до Єфесян, Павло рисує той Грандіозний плян Божого спасення, якого таїнством є Церква — Мати — Діва — Христос — великий Божий новий Люд — Ізраїль Бога Отця: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що благословив нас із неба всяким духовним благословенством у Христі. Бо в ньому він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові. Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі… У ньому маємо відкуплення його кров’ю, відпущення гріхів… Він (Отець) дав нам пізнати тайну своєї волі, щоб, коли настане повнота часів, здійснити його — об’єднати все в Христі: небесне і земне..,— і продовжує Павло цей радісний опис,— а закінчує: «І він усе підкорив під його ноги і вивищив його понад усе, як Главу Церкви, яка є його тілом, повнотою того, що виповнює все в усіх» (Єф. 1). Повнота Христа (плерома) здійснюється в Церкві, Його божеством злучені всі вірні в живий організм, в одне містичне тіло — Христа.

Маючи на оці ці глибокі не алегоричні, але дійсні образи Церкви, в третьому столітті ця Павлова наука находить широкий відгомін в Східній і Західній Церкві: Церква, подібно як Марія є Матір’ю і Дівою, Церква є матір’ю вірних, Церква є непорочна Діва, непорочна невіста Слова. Від цього реалістичного, не поетичного порівняння Церкви до Матері й Діви є тільки крок до Марії, як взору Церкви, і це висловив останній Ватиканський Собор: «Богородиця є взором Церкви, як навчав вже св. Амврозій, тобто в порядку віри, надії і любови та досконалої злуки з Христом. В таїнстві бо Церкви, що і сама слушно зветься матір’ю і дівою, Пресвята Діва Марія її попередила, даючи визначний та неповторний приклад і Діви, і Матері» (С.Н. 63).

Хід думки первісного християнства (за Павлом) починається від Церкви — вона мати і діва і в тому взорові-образі находить воно точний образ в особі Марії-Матері, що родить Ісуса Христа Божого Сина, якого Церква є Містичним Тілом. Коли ж Марія е матір’ю Ісуса, є вона і матір’ю цього Містичного Тіла. Для не одного богослова це не легка річ до стравлення, але вислів Марія — Мати Церкви має вже за собою авторитет Вчительської власті в особі папи Павла VІ, що 21 листопада 1964 року, проголошуючи торжественно перед Отцями Собору догматичну конституцію про Церкву, заявив, що Марія має титул «Мати Церкви». У своїм поученні про почитання Богородиці папа повторює: «Діва Марія, мати саме Христа і мати Церкви». Визначний богослов наших часів, кардинал Паренте стверджує: «Вислів є цілком оправданий у св. богословії, яка віддавна бачила і бачить в Марії правдиву Матір фізичного Христа і Христа містичного, яким є Церква».

В Христі Господі маємо два аспекти: Христос історичний, як Особа Божа в двох природах, що народився від Діви Марії, жив майже 34 роки в Палестині, вмер за нас і воскрес через три дні; Христос містичний, але теж реальний як голова живого людського організму, що його він спас і з ним разом творить один містичний організм, якому ім’я — Церква. Марія є правдива, дійсна Мати Божого Сина, Христа історичного і тим самим є матір’ю Христа Містичного, тобто Церкви, тобто нас усіх в Христі. Папа Пій X каже ще конкретніше: «В тім самім лоні пречистої Марії Христос прийняв разом тіло і організм духовний, сформований із тих, що повірять в Нього».

В додатку до Її материнства, що лучить Її з Христом і з нами, треба б не забути про Її співдію із Христом у відкупленні людства. Вона стоїть під хрестом до останку і жертвує із Христом все те, що лучить й з Христом як Його Мати. Вона є і в моменті, коли твориться Церква в день зіслання Святого духа на Апостолів.

Із титулом «Мати Церкви» в Марії пов’язаний і другий титул, що неначе поширює перший. Вона є друга Ева, тобто мати нового спасенного людства, відродженого в Христі. І про це говорить Другий Ватиканський Собор: «Звідси багато старинних Отців у своїх проповідях радо заявляють: Еви непослушної окови були розв’язані послухом Марії; що зв’язала діва Ева через невірство, те розв’язала діва Марія через віру (це св. Іриней); з цього порівняння з Евою називають Марію «матір’ю живих» та часто стверджують: смерть через Еву, життя через Марію» (С.Н. 57).

Вся ця наука є оспівана в нашій Літургії, що нею нарід жив і яка також була його катехизмом. В предпразденство Благовіщення Літургія вкладає інші слова в уста Архангела до Діви: «радуйся клятви разрушеніє, падших востаніє» або «радуйся Адамово возваніє». Як Марія стає Матір’ю Церкви, стихири Благовіщення співають про те поетичними словами: «Днесь радость Благовіщення, дівственноє торжество, нижняя з вишніми совокупляются, Адам обновляєтся і Ева первия печали свобождаєтся і сінь нашего существа обоженієм пріємшаго смішеніє, Церков Божія бисть, О, Таїнство!». І тут Літургія направду, навіть своїм поетичним стилем береже засаду, поставлену Собором: «без усякої фальшивої пересади але і без надмірного обмеження думки» (Л.Ґ. 67).

Тому нам так легко із Марією почуватись на нашому екуменічному полі, якого ми, на жаль, не почали ще орати, і з братами православними ми є діти Марії і могли б наш діялог при Її помочі почати. Митрополит Петро Могила так каже про відношення Марії до Церкви: «Вона є Богородиця — Мати Божа, тому вона підносить Церкву понад усі Херувими і Серафими». Тому в нашій спільній побожності до Марії можемо легко піднестись понад всякі земні, політичні і людські міркування.

Остається додати ще одне для завершення. На початку було сказано, що Марія в українській побожності є такою наче «земною» (пригадую слова Літургії: Вона з ангелами небесна, з людьми — земна!)

Другий Ватиканський Собор впровадив в науку про Церкву давній термін — Божий Люд, Божий Нарід. Догматична конституція про Церкву (світло народів) має такі перші розділи: 1. Про Таїнство Церкви, 2. Про Народ Божий і 3. Про ієрархічний устрій Церкви — про єпископат. Для старшого ока це виглядає на перший погляд дивно говорити про Божий Нарід найперше, а потім про тих, що цей нарід провадять. Так ми звикли думати… Нарід Божий — це всі, що належать до Христа, Люд Божий — це вся Церква, нарід з ієрархією, взявши разом. Строгий поділ на ієрархію і нарід, на провідників і проваджених може бути небезпечний, коли його сильно і виключно акцентувати. Новий термін має свій корінь ще в Старому Завіті. Божий Народ — Церква — це всі віруючі в Господа: папа, патріярхи, єпископи, священики, монахи, миряни. Це новий нарід в протиставленні до старого Ізраїля, це нарід месіянський, Христовий, злучений в спільноту окремого життя у правді, любові й надії спасення, чи як каже св. Петро: «рід вибраний, царське священство, народ святий, люд прибраний на те, щоб звістувати,… ви колись не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані (І Пт. 2, 9-10).

До чого нам потрібний цей ніби новий термін?

Маючи цей термін перед очима, бачимо Марію в більше конкретнім насвітленні, на землі, як земну і небесну. Весь Божий нарід — її духовні діти, Вона перший член того народу і його Мати.

І в такому разі ми інакше розумітимемо численні вислови нашої Літургії, що саме це оспівує. Звернім увагу на такі вислови в марійських стихирях: вірні, людіє, християни, нарід, або навіть і весь мір — все це означає слово Церква! Конкретніше: «воспоїм вірнії світлий омофор єя хваляще». «О чудесноє украшеніє всім вірним єси», «всему міру предивний покров», «заступниця християн», «Тя рождшую Бога всіх, блажат небеснії Ангели і земнії человіци, яко за весь мір молишися» і т.д. Прикладів — безліч!

Вона з народом ділить спільну долю, точно як колись в Назареті, як бідна дівчина, жила серед щоденної праці, недостатків чи й радощів життя цілого народу. Це і є прикмета богородичної нашої побожности — мати Марію між собою, бачити її усміхненою матір’ю серед наших добрих і щасливих хвилин історії, бачити Й заплаканою серед наших лихоліть, бачити її сумною серед нашої злоби, бачити її ікону під пахвою когось, що гнаний під конвоєм, бачити Її ікони в кожній українській хаті і з тим бачити Її в родиннім житті з усіма його труднощами і потребами, бачити велику кількість українських церков, посвячених в її імені, бачити її перед престолом її сина, коли молиться і просить Його за нас «матернеє дерзновеніє (смілість) к нему імуща», а навіть у наших православних богословів, мабуть, під впливом народніх апокрифів — бачити її на страшному останньому Суді (як у Мікельанджельо) біля Сина, що заступається за нас і просить помилування для нас. Нагадаймо, в кожнім отпусті Богослужень, скільки разів кажемо в Літургії «молитвами Богородиці спаси нас».

На цей такий щирий і конкретний богородичний культ в Україні має вплив наша психіка — людей постійно гонених, битих, окупованих, постійно затривожених долею свого добра, своїх засівів, своїх дітей, постійно обманюваних, постійно обдаровуваних несправедливостями (нагадаймо слова нашої молитви до Марії: «споглянь на нашу біду, споглянь на нашу скорботу, поможи нам як немічним, провадь нас як скитальців. Ти знаєш нашу кривду, визволь від неї, як хочеш, бо не маємо іншої помочі крім тебе»… (Не знаю, як звучала б така молитва в устах американця…) Чи такому народові не припадає до серця така пісня Літургії: «Не імами іния помощи, не імами іния надежди, разві тебе, Пречистая Діво. Ти нам поможи, на тебе надіємося і тобою хвалимося».

На Заході постала криза богородичного культу з різних причин. Папа Павло УІ у своїм поученні вказує на причини тієї кризи і називає їх антропологічними і психологічними. Сьогоднішня людина у своїм мисленні й сприйманні світа є інакшою, як тому навіть 50 літ. Тому папа одверто каже, що є важко вложити образ Марії таким, яким він є у деякій девоційній літературі, в умовини сучасного суспільства, зокрема коли дивитись на нові обставини життя жінок, їх зрівнянням із чоловіками, їхнє нове становище в суспільствах чи й в політиці. Наша психіка бездержавного і упокореного народу під впливом браку волі є далі пригожим ґрунтом для марійської побожности. В молодого покоління на чужині (якого воно не хоче звати вже чужиною!) може бути криза марійського культу, як і в його окруженні. Це може статись, коли наше молоде покоління не відчує своєї приналежности до цілого народу, до цілої своєї Церкви, якої Марія є дійсною Матір’ю, і то скорбною, бо такий її образ наш нарід в своїй руїні хоче бачити. Це, однак, окрема тема, яку варто б у світлі папського поучення дослідити, щоб зберегти в нас цю гарну прикмету нашого богородичного культу, в якому, ще раз як висновок підкреслюю, — Марія-Богородиця є між нами як конкретна особа, одна споміж нас, що з нами живе і нам помагає, як Заступниця і наша Матір, Матір Церкви-народу.

Треба б це по-пасторальному і по-богословському дослідити, щоб ми у вільному Заході не згубили Марії-Богоматері, як це сталось вже, на жаль, подекуди. Сумно було б, коли б навіть серед великого патріотичного ентузіязму і патосу ми були б запорожцями, що їх батьки «взяли з собою Матір Божу і більше нічого не взяли», але коли повертались би їхні діти знову в Україну, цю ікону вони згубили б на чужині… Задержмо як нарід, як семінаристи, як молоді священики, як монахи й монахині цю прикмету нашої марійської побожности: Марія є між нами, живе з нами, наче земна особа, наче член нашого народу, але при тім Вона небесна, могутня наша заступниця, Покров і Мати! Мати Божа і Мати наша!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>