Ішла стежками між доріг
Чудова ніжна Пані;
Шовк трав клонився Їй до ніг
В досвітньому вітанні.
Сріблисті роси всенький шлях
Низ цілували шати,
Куди ішла сумна, в сльозах
Пречиста Божа Мати.
А перед нею в далині —
Єрусалим — наш Київ,
Що триста храмів в давнині
Мав до приходу зміїв.
«Чи славив хтось мене колись
Щиріше, ніж в цім краю?..
І очі в даль німу вп’ялись:
Не чула я — не знаю…
Тут будували в честь мою
Церкви, був жар моління,—
Не кину я країну цю
На смерть в жаских терпіннях!»
І сіла Мати на межі:
«Залишусь тут я доти,
Аж вийде з тайґ, з-під тюрм ключів
Кривавий жах Голготи,
Покіль не щезне ворог злий,
І в славі на руїнах
Воскресне давній край святий —
Христова Україна!»
Поділитися:
