Чікаґо, 3 серпня 1974 р.
їх Еміненція Кардинал Жан Війо,
Секретар Стану, ВАТИКАН
Ваша Еміненціє,
Іменування Апостольською Столицею 2 липня 1974 р. українських католицьких єпископів, знову викликало оправдану стурбованість серед української громади у вільному світі.
Справа в тому, що вірні Української Помісної Церкви уважають, що їхня Церква від часу Вселенського Собору Ватиканського Другого повинна управлятися на патріяршому устрої згідно з Соборовим Декретом про Східні Церкви, затвердженим Святішим Отцем 21 листопада 1964 р. Згідно з цим декретом, а також на основі потвердження за Митрополитом Галицьким і Архиєпископом Львівським статусу Верховного Архиєпископа (23 грудня 1963 р.) український єпископат оформився в Архиєпископський Синод і в цьому характері намагався діяти в повній льояльності до Святішого Отця й Апостольського Престолу.
Ці шляхетні намагання української ієрархії на чолі з Блаженнішим Первоієрархом, Верховним Архиєпископом і Кардиналом Йосифом Сліпим натрапляли на постійні перешкоди з боку куріяльних органів — Священної Конгрегації для Східніх Церков, Державного Секретаріяту та Секретаріяту християнської Єдности. Святіший Отець Павло VI у своєму листі з 7 липня 1971 р. до Блаженнішого Отця Йосифа Сліпого відмовив українському єпископатові в його проханні про утворення тепер Київсько-Галицького патріярхату для нашої Церкви, мотивуючи відмову канонічними й душпастирськими перешкодами та труднощами, що виникають із політичного становища України. Не вдаємося в оцінку цих аргументів, тільки скажемо, що вони є передусім політичного порядку, бо саме збереження східньої традиції і помісних Церков та душпастирські міркування радше підтримують ідею окремого українського патріярхату.
Не зважаючи на тимчасову відмову Святішого Отця, можна було сподіватися, що Апостольська Столиця поставиться прихильно до розбудови помісного статусу й управління Української Церкви хоч би, навіть, без формального утворення патріярхату. Однак те, що сталося від 1970 р., є явним запереченням такої розв’язки. Священна Конгрегація для Східніх Церков проводить щодо Української Церкви таку адміністративну тактику, з якої пробивається система повної централізації з виключенням усякого колегіяльного самоуправного чинника в нашій Церкві.
Нагадаємо кілька фактів:
- Східня Конгрегація та інші куріяльні чинники послідовно обминають особу й уряд Верховного Архиєпископа львівського, Голови нашої Церкви;
- Листами й поведінкою дають зрозуміти нашим єпископам, що їх ієрархічний зв’язок з Головою Української Церкви небажаний;
- Хоч, згідно з артикулами Унії, прийнятими на Соборі в Бересті й затвердженими Апостольською Столицею 1596 р., Українська (Руська) Церква вже давно оформила власний Синод, куріяльні чинники вживають і надалі назви «єпископської конференції»;
- Від довшого часу стосується тактика невизнавання прав і функцій Блаженнішого Отця Йосифа. Його не запрошено до участи в Комісії для кодифікації східнього канонічного права ні не узгіднено з ним складу нових членів комісії та консульторів від Української Церкви;
- Єпископські номінації в нашій Церкві здійснюються методою односторонніх рішень. Наша Церква не має збірного дорадчого голосу в. цих справах.
Ми навели лише приклади найістотніших порушень основних прав нашої Помісної Церкви та її єпископату. Щодо останніх номінацій єпископів ми маємо такі завваження:
В Українській Церкві вибір єпископів повинен проводитись Синодом так, як це було перед унією і після її укладення. Це право підтверджує Декрет Вселенського Собору про Східні Церкви та ухвалена українським єпископатом конституція. Участь українського чинника у комплектуванні складу ієрархії є сьогодні, може, найістотнішою передумовою існування Української Церкви, бо ніхто не знає краще її потреб, ніж речники тієї ж Церкви.
Під впливом такого незрозумілого, несправедливого й кривдячого трактування Української Католицької Церкви, провідні чинники української спільноти стурбовані наслідками, які можуть довести до серйозного послаблення нашої Церкви.
Підписані представники Ради Українських Організацій ЗСА за Патріярхальний Устрій Помісної Української Католицької Церкви, затурбовані наслідками односторонніх актів Апостольської Столиці, звертаються з проханням основно передумати своє відношення до Української Церкви, зокрема вжити таких заходів:
а), змінити своє ставлення до Голови нашої Церкви, Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа Кардинала Сліпого, нав’язуючи з ним нормальні взаємини й трактуючи Синод під його проводом як керівний орган Української Помісної Церкви;
б) прийняти до відома ухвалену VI Архиєпископським Синодом конституцію про патріярший устрій, тієї ж Церкви;
в), згідно з тією настановою трактувати всі майбутні ієрархічні зміни й персональні призначення;
г). останні єпископські номінації узаконити через Блаженнішого Верховного Архиєпископа й Синод Української Помісної Церкви.
Це становище з’ясовуємо в імени організованої української громади в ЗСА. Рада Українських Організацій ЗСА об’єднує крайові громадські, культурні, професійні, жіночі й молодняцькі організації. З огляду на те, що в українців нема незалежної державної влади, наш виступ є одночасно голосом українського народу, який — хочемо вірити — не буде знехтований Апостольською Столицею. Прохаємо мати на увазі льояльність українських католиків до Апостольського Престолу в минулому, наше теперішнє незавидне становище й майбутні взаємини, коли — ми в цьому певні — український народ буде сам вирішувати свою долю. На ці майбутні взаємини може мати важливий вплив теперішнє ставлення Апостольського Престолу до справедливих прагнень українського народу і його Церкви.
РАДА УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗСА ЗА ПАТРІЯРХАТ
ПОМІСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Михайло Панасюк — голова
д-р Юрій Городиловський, д-р Олександер Білик — заступники голови
Микола Денисюк — секретар
д-р Степан Ворох — референт зв’язків
Копії: Верховний Архиєпископ і Кардинал Йосиф Сліпий, Патріярх-елект.
Священна Конгрегація для Східніх Церков. Секретаріят для Християнської Єдности.
Члени Архиєпископського Синоду Помісної Української Католицької Церкви.
