О, мій городе, розспіваний, рахманний!
І ти, Провулку Черешневий між садів, —
— там, де є шкарп і де Софійський майдан є,
я молодість щасливу проходив.
О, мій городе, мій яснозорий Львове,
принишк твій спів провулків цехових!
— Десь на Високім Замку, де скиніє сірий овид,
приляг повстанець до стебелин трави.
О, мій городе, зелений і журливий,
в садах твоїх затаєна тропа,
що нею назерці стрільці колись ходили,
коли шумів бурливий листопад.
О, мій городе, завзятий, непокірний,
тривожна ніч твоя, вогненні сни!
— Я левам кам’яним твоїм присягу склав на вірність
негаснучої туги з чужини!
О, мій городе, де шуми Прикарпаття
у Стрийськім парку,— і де тінь черемх
спадає, колихаючись, на грати
недоруйнованих твоїх тюрем.
О, мій городе, мій Львове нездоланний,
яка вже над тобою не неслась гроза!
— Десь з ревом потяг дрібними кусками
… і майоріє в далі — стежа партизан…
І прийде, прийде день такий, мій Львове,
— із Києва по репаних гратами шляхах
задвиготять мотори, задуднять підкови
і залопоче прапор у твердих руках.
З підвалів тьмяних, з передмість, з лісів підльвівських
валами вийде, з сонцем на лиці,
закурене, засмалене, підземне наше військо
назустріч — лавам київських бійців.
І ось на вежі в Ринку, над дахи іржаві,
і понад гул святковий, над моря голів
— Тризуб і прапори. Свою Державу
стрічати вийде український Львів.
