Я є «циган», постійний паломник. Щонеділі їду в інше місце чи то в Італії, чи в Іспанії. До кінця року, і навіть частково на наступний рік, розписані мої візитації. В Римі я є хіба на Різдво, Великдень і ще деякі більші свята. Попри те, вважаю себе homo post machine, людиною після машини, мені подобається їздити поїздом чи метро, ходити пішки. Воно часом втомлює, але не занадто. Іноді приїжджаю кудись опівночі, а вранці вже прокидаюся о 5:23.
Так, завжди прокидаюся о 5:23, бо собі вирахував, що ця година дуже підходить мені для прокидання. Потім роблю руханку, вмиваюся, йду на молитву, після якої ще маю трохи часу на прогулянку і роздуми. Це такі три години щодня «для себе». Пізніше, до вечора – різноманітна праця.
Коли я мав священичі свячення, то в момент покладання єпископом рук на мою голову я не просив Бога ні про здоров’я, ні про сили – тільки про те, щоб Дух Святий вів мене, а я міг відчувати і відповідати на Його поклик. Я завжди казав «так» усім пропозиціям для служіння і тому моє життя таке «циганське». Я працював у різних країнах, з різними людьми, мав різні завдання і це дуже мені подобається.
Повна версія розмови у друкованому журналі
