Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Моїм православним братам

Я вас люблю, брати по крові,
і вашим дорожу чуттям
до всіх традицій. Я готовий
піти ще дальше у життя,
на сам початок християнства
у нашім краю над Дніпром.
Коли звалилося поганство
і стерлося його тавро,
коли ми хрест святий прийняли,
тоді ми всі були одно —
у вірі й обряді і мали
один напрям, одно судно;
одного пастиря і главу.
Це він зайняв престіл Петра,
що від Спасителя ніс праву
віру до світу й до Дніпра.
Ми всі тоді його вітали,
як главу Церкви, і підкорялись
його ведінню й вказівкам.
Ми всі тоді це признавали,
що він єдиний пастир нам.
Бо лиш Петрові дав Спаситель
ключі та право всіх вести
власть оцю переносити
аж до останньої мети.
І так століттями тривало,
що ми тягли всі заодно,
як Господеві це бажалось,
аби усі були одно.
Але диявол не дрімає,
Ні, він вовтузиться ввесь час,
в усі шпарини проникає
людської слабости нараз.
Ось так пірнув до царгородських
державних і церковних скринь
і помішав їм мозки людські,
і розірвав ланцюг святинь.
Один кінець жбурнув на захід,
на північ другий і на схід…
І ми усі, як сіромахи,
дістались поза правий пліт,
поза Апостольську ген Церкву,
геть від наслідників Петра,
до схизми впали. І в цю жертву
святині наші з-над Дніпра.
Минали так роки, сторіччя,
і Київ знищила Москва,
згасила об’єднання свічі
й дала напрям усім церквам.
Однак, дух єдности із Римом
у Києві не вмер, стримів;
тягла там сила невидима
до європейських берегів.
І ось частина доборолась,
хоча й офіри принесла,
злучилась з папським знов престолом,
щоб волю Господа несла.
Це ми, так звані «уніяти»,
ми — Володимира сини.
Цеї традиції не взяти,
бо в ній коріння давнини.
Тому, хоч як ми респектуєм
всі православні почуття,
ми перед ними вас варуєм,
бо шлях цей тягне до злиття
із ворогом, що вже віками
нас батогами поганяв,
ранив до крови пазурами,
аби по нас і слід пропав.
Я вас люблю, брати по крові,
та жалую в душі глибин
і мою Матінку-Покрову,
аби Господь наш — її Син
нам дав свободу, самостійність,
а теж і єдність у Церквах,
щоб закріпив він нашу вірність
у наших чинах й молитвах.

Михайло Качалуба
Шерне, 15.8.90

Поділитися: