Мойсей українського народу

Окреслення Мойсей по відношенню до Блаженнішого Патріярха Йосифа уже нераз чулося, а й узвичайнилося якось на доповідях, концертах, академіях, або й у пресі. Але з чиїх би уст не виходило це названня, воно радше сприймалося метафорично, образово. Радше це був делікатний натяк, якийсь символічний праобраз того, про що власне говорив даний автор, чи оратор або був у дійсності переконаний.

Я хотів би поставити знак рівнання між Мойсеєм жидівського народу і Блаженнішим нашим Патріярхом, таким же Мойсеєм українського народу. Так! Ми, українці, маємо повне право утотожнити Блаженнішого нашого Патріярха з найреальнішим Мойсеєм, бо ми мали можливість упродовж 17 літ упевнитися, що тотожність ця впадаючо наочна і живущо-реалістична. Та й ми відчуваємо усією нашою душею, що саме переносне значення цього слова «Мойсей» не передавало б ніяк нашої твердої і наочної дійсности. Хто ж бо був Мойсей жидівського народу? У першій мірі він був людина. Правда, в особливих умовинах особлива людина; людина Богом вибрана і Богом покликана для надзвичайної місії. Коли зупинитися на самих обставинах — колись обставинах жидівського народу і цих наших, нам сучасних, обставинах, то мабуть зовсім певний і беззастережний буде тут знак рівняння. Як перед жидами стояла тоді загроза зникнення з лиця землі,… так дослівно ще й по сьогоднішній день ця сама загроза зависла над нами, як той меч Дамокля. І оце Бог так покерував, що коли тисячі жидівських хлопців гинуло з рук їх поневолювачів-єгиптян, то мав таки живим вийти з цього Геноциду Мойсей. І Боже Провидіння теж хотіло, щоб цей же Мойсей, вихований на фараонському дворі, відчув до самої глибини і твердо усвідомив собі, що він жид, а не єгиптянин. Коли тут мали б ми провести абсолютну паралелю, то мабуть краще нам вдоволитися у цьому випадку загальним тільки зіставленням. Не можемо бо сподіватися, щоб дві персональності, віддалені від себе на три тисячі років, жили дослівно ідентичними умовинами життя. А все ж навіть загальний підхід дає нам можливість бачити подивугідну збіжність. Певним, наприклад, є, що Блаженніший, як молода людина був дуже слабкого здоров’я, яке навіть приблизно не підходило до тих жорстокостей, що ждали на нього на протязі його 18-літньої каторги. Тисячі інших на його таки очах не могли вижити тих умовин і померли смертю мучеників і ісповідників. Бог зробив вийняток для нашого Мойсея. І подібно, як жидівський Мойсей у тих своїх злощасних умовинах віднайшов свою ідентичність, так наш Мойсей саме з найжорстокіших умовин вийшов із глибинно усвідомленим своїм обов’язком і незмінними вже почуттями свого сумління супроти свого народу і своєї Церкви. Десь у нетрах Сибіру пропав отой католицький Інтернаціонал, криводушно і лукаво всякими церковниками загально проповідуваний, а його місце зайняло християнське почуття найріднішої йому католицькости, бо своєї предківської, української. Мабуть оба Мойсеї не могли краще висловити того свого почуття, як це за них обох висловив Іван Франко:

«О, Ізраїлю, якби ти знав,
чого в серці тім повно,
якби знав, як люблю я тебе,
як люблю невимовно.
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя і слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
Краса і держава».

Коли Бог, покликуючи своїх вибранців, доручає їм особливої ваги місію, то зразу сам Бог повертає серця даного народу на прихильне прийняття і одушевлений послух місії своїх вибранців. Так було без сумніву у випадку двох Мойсеїв. Ми свідомі зокрема, що не було на землі ні одного такого не то, що українського, але взагалі такого християнського серця, щоб не прийняло одушевлено місії свого, Богом виразно назначеного і Богом наочно береженого, Мойсея. Одне й друге: сама особистість найбільшого Ісповідника Віри і його місія рятування від нірвани його святоподвижницької і богоспасаємої Церкви, — окрилювало людей, беззастережно тримало їх при Божій справі і з повним відданням заставляло їх ждати тільки наказу, що вони зі свого боку мали б чинити. Але як у біблійному випадку, так і тут, так довго все було по плянах і повелінні Божому, як довго не з’явилися датани і авірони. З їхньою появою справа Божа перестала одразу бути Божою та ще й стала… примхою і вигадкою і того і цього Мойсея. Що тут говорити — казали наші датани і авірони — про якусь справу Божу, коли справа Божа і діло Боже у руках того, що з волі Ісуса Христа дістав ключі царства небесного… Ну, що ж? Справа Божа вимагає деколи певної жертви… Так мабуть мусіло вже бути, що наша Церква стала якраз цією жертвою. Але все це на більшу славу Божу. Намісник Ісуса Христа не бачить покищо ніякої можливости щонебудь зробити для тієї Церкви, яку свого часу зліквідували нові господарі нашої землі. Що ж? Може ще колись удасться договоритися чогось із теперішніми владарями цієї землі; є надія, що вони стануть однією Церквою, а тоді, чи не все одно і ця і та Церква? А до того часу, нехай Бог береже від усякого дражнення потужного аліянта. Церква, отже, що поза межами тієї країни, окрема, спеціяльна Церква, на окремому статусі, який у юрисдикції Апостольської Столиці, ну скажімо, в юрисдикції Східньої Конґреґації. Та це тільки початкове експозе наших датанів і авіронів. Жидівський Мойсей мусів досвідчити жахливо-гірких прережить із Датаном і Авіроном. І коли б Датан і Авірон мали вийти переможцями, Мойсея тоді неодмінно закидано б камінням. Ніхто і словом не згадав би, що такий був і щось хотів діяти для свого Ізраїля. Але за 40 літ Мойсеєвого провідництва датани і авірони були тільки короткотривалий епізод. У нашого ж Мойсея ці самі датани і авірони перманентна язва. Вони хулою і бунтом воюють майже від хвилі появи нашого Мойсея аж по сьогоднішню пору. Це мабуть тому, що наш Мойсей далеко сильніша індивідуальність так духово, як і морально за старозавітнього Мойсея. Тим самим кінцевий тріюмф нашого Мойсея, буде вже вічним тріюмфом його незрівняного духа, його святої справи і ним особисто ізціленої його Церкви.

Серед громів і блискавок проголошував Мойсей Божі закони на горі Синай і народ в’янув од страху.

Не треба було нашому Мойсееві ні громів, ні блискавок. Закон і пророки були відомі нашому народові. І ці закони сумлінно зберігались нашим народом. Наш Мойсей тільки відкликувався до цих законів і раз-у-раз настоював, щоб їх зберігали в першу чергу ті, що їх покликано управляти нашою Церквою. І тут саме маленька різниця між двома Мойсеями. Різниця ця не суттєва, а тільки обумовлена двома різними добами людської історії і еволюції людського життя.

Те, що залишилось по сьогоднішній день на народі, який вивів із єгипетської неволі Мойсей, це та печать Мойсеєвого духа на дусі і характері жидівського народу. Найзвичайнішу і найбільш характерну відповідь, яку можете почути з уст жида на питання, якої він віри, він без вагання вам скаже — Мойсеєвої віри. І Церква, яку прийшов обновити, утвердити і вже увічнити наш Мойсей, буде в нас тільки та, що носить на собі особисту печать нашого, Богом покликаного і Богом завжди береженого, українського Мойсея.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>