Молодь Христові – християнство молоді

Навряд чи віднайдемо у практиці нашого духовного життя справу, доведену до більшого абсурду, ніж те, що маємо з міжконфесійними стосунками у нас, на Західній Україні. Повна несумісність проголошуваного з амвонів миролюбія із тим, що часто спостерігаємо в реальності. Побиті голови, покалічені душі, ображені та пригнічені, із них тисячі-тисячі зневірених в удухотворюючу силу Церкви. Сьогодні стає очевидним, що одного лише розуміння суті проблеми і причини її виникнення мало, потрібно робити послідовні, а разом з тим вперті потуги, щоб справу зрушити з місця. Не очікувати, мирно склавши руки, поки справа зрушиться в сторону котроїсь із можливих передумов під організуючою чи навпаки нищівною силою часу, а натомість, активно творити ту ситуацію, в якій всі наші колишні неґації зможуть знайти для себе позитивне вирішення.

Буде це наслідком ініціятиви одиниць, які б своїм інтелектом та авторитетом зорганізували б в українській християнській Церкві всі кращі сили до спільних дій супроти «спокусника». Круглий стіл, що відбувся у Дзеркальній залі Львівського університету в рамках з’їзду УMX і був спробою віднайти тих молодих серед християнських подвижників, які б взяли на себе цю важку місію. Саме тому подія ця довгоочікувана та багатообіцяюча. До спільної розмови зійшлись представники різних конфесій та християнських організацій: греко-католики, римо-католики, православні, представники протестантських Церков. Зійшлись для вироблення спільної позиції у праці з молоддю. На тлі зростаючого бандитизму, наркоманії, проституції, а ще всезагального росту меркантилізації серед нашої молоді ця подія була таки справді необхідною. Адже знаємо, що практично кожною із відомих нам християнських організацій робиться велика робота на цьому терені: катехизаційна праця з дітьми у школах, робота з молоддю, яка повернулась з ув’язнення, а також з тими, котрі ще відбувають своє покарання в тюрмах, і т.д. Однак, через відсутність чіткої системи заходів, через відсутність координуючого центру вся ця робота часто зводиться до спорадичних, разових, без концепції впливу — добродійних акцій. В результаті чого при наявності доволі потужного, і кількісно і якісно, потенціялу людей, які і хочуть і можуть працювати з молоддю на добровільних засадах, маємо доволі незначні сходини. Зерно, яке знаходить добрий ґрунт для того, щоб вчасно заврожаїти в наших умовах, часто в один момент брутально затоптується новітніми виявами цивілізації. І сто разів не мають рації ті, що іменем Всевишнього заклинають своїх опонентів в тому, що ніяких результатів своєї праці ми і не повинні очікувати. Сизифів камінь — ось символ найвищої християнської покори, яка дасть можливість людині дістатись до вершин духовної зрілости.

Кожен практичний крок, а на релігійному ґрунті особливо, повинен бути сім раз зважений на тему можливих його наслідків. Саме тому багато із присутніх у Дзеркальній залі Університету результатом цього Круглого столу хотіли бачити створену постійно діючу раду чи координуючий центр, який би займався аналітикою, а на майбутнє — прогнозуванням різних впливів на релігійному ґрунті, а також який міг би рекомендувати тим чи іншим релігійним організаціям певний найбільше ефективний з її можливостями вид діяльности. На жаль, цього не сталося. Саме тому ситуація, коли ті ж протестанти-євангелісти ходять у сім’ї благополучних християн-католиків, чим, звичайно, не викликають великого захоплення, а проводарі останніх у побоюванні втратити контролю над своїми прихожанами, не упускають найменшої можливости з’ясувати своє неприхильне ставлення до протестантів-відщепенців, залишається і ще, мабуть, довго залишатиметься незмінною. А в оберти взаємних образ та пустослів’я втягуватимуться і православні, і представники інших віроісповідувань. Як результат, енергія, що мала б можливість втілитись у добрий вияв, зокрема у праці із неповнолітніми, стає у пригоді вияву емоцій та іншої, якщо можна так сказати, диявольщини.

Цей присуд не означає, що автор статті схильний вважати круглий стіл абсолютно безрезультатним. Вже те, що люди зійшлись, побачили одне одного і ще й зробили спробу поспілкуватись на задану тему — вартий того, щоб такі зустрічі організовувати. Прекрасно, що предметом розмови було вже не «притча во язице» — давайте миритись, бо ми всі християни та ще й українці, а близька для всіх і зрозуміла молодіжна проблематика. Ця конкретика в значній мірі чітко окреслила предмет розмови, що для людей, котрі так чи інакше заанґажовані у релігійній діяльності, а таких на подібних імпрезах збирається переважна більшість, є дуже важливо. Нове те, що в бесіді-дискусії брали участь не лише священики, монахи та монахині, але й миряни, представники християнських організацій. Наслідком круглого столу є щонайменше одне виконуване започатковану справу утвердження — бодай на підсвідомому рівні, бодай на рівні домови можемо говорити, що відбулося таке важливе для дальшого розвою розуміння, що без старань і праці всіх сторін результат праці від «найкругліших» та найдружелюбніших столів буде мінімальний. Прозвучало на круглому столі і кілька справді цікавих ідей, які вже хоч зараз можна втілювати вжиття. Особливої уваги заслуговує принаймні одна з них: силами християнських організацій, які часто-густо мають добрі зв’язки з закордоном, створити систему робочих місць, користуючись якою молоді люди могли б своїми силами залатвити свою тимчасову матеріяльну скруту. В цей спосіб можна було б запобігти наростаючій тенденції «прилипання» молоді до мафіозних структур.

Поряд з тим мушу сказати про те, що не дивує, але й не тішить. Впродовж дискусії не раз заторкувалась ідея галицького, але вже християнського месіянізму. Невчасно підкинута представником зі східньої України, вона швидко була підхоплена нашими «теоретиками» і мабуть єдина із всіх інших отримала в дискусії конкретне окреслення. Львів в устах виступаючих не раз трактувався як П’ємонт християнського життя на Україні, а тому його першочерговим завданням є агітувати за християнство на сході і півдні України. Тема була набрала такого розмаху, що почали вже було дискутувати, що купувати: два пароплави і поїзд чи два поїзди і пароплав з тим, щоб дати можливість львів’янам в найбільшій кількості і систематично виїжджати на «агітаційну роботу». Пропозиція встановиться остаточно лише тоді, коли питання про Крим раз і назавжди зніметься із порядку денного нашої Верховної Ради. Дбати про своїх братів за Збручем — справа, звичайно, добра. Варто лише задуматись, як дбати, щоб придбати а не відкинути, відцурати. Засилати агітаційні десанти, як це пропонувалося, чи, скажімо, зорганізувати на схід цю ж рок-оперу «Ісус Христос — суперстар», прем’єру якої ми мали можливість споглядати у дні з’їзду в Львівській опері, зафінансувати цю ж програму робочих місць і запропонувати користатись послугами молодим людям зі сходу і т.д. Словом задуматись — діяти кількістю чи якістю.

Петро Дідула

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>