Напередодні 1991 року в Празі відбувався всеевропейський з’їзд молоді, який організувала релігійна община братів ТАІЗЕ з Франції. Це вже третій подібний з’їзд у Східній Европі, перші два були в Угорщині і Польщі.
Цього разу гостинна Прага прийняла більше 80 тисяч учасників на протязі одного дня. Ця зустріч була особливою хоча б тим, що вперше в неї включилася молодь з України (із східніх і західніх областей прибуло близько сотні учасників, в тому числі біля тридцяти зі Львова, з різних молодіжних організацій, включаючи хор під керівництвом п. Марії Процев’ят). Від організації «Українська Молодь — Христові» нас було п’ятеро на чолі з отцем Севастіяном Студитом.
Община Таізе заснована п’ятдесят років тому. Основою її діяльности є примирення християн всіх конфесій і напрямків і скерування їх до Христа, до первісних ідей Христової Церкви. Брати Таізе подорожують по світу, стишують конфлікти, ведуть просвітницьку роботу, моляться разом з тими, що терплять, заохочують молодь до роботи на своїх парафіях.
Коли, як не тепер, така праця є дуже актуальною, в час, коли віддаляються від нас прості істини: любов, прощення, приязнь. З кожним днем все більше замикаємося в своїх складних світах, хочемо вирішувати «гльобальні світові проблеми», турбуємося долею всесвіту і одночасно не перестаємо ненавидіти ворогів і братів своїх, не прощаємо їм провин, соромимося першими подати руку злагоди.
Чи це християнство?
Чи ми є учнями Христовими?
Ким є для нас Христос?
Такі питання чимраз активніше приходили на думку в тракті самого з’їзду. Можливо, для декого слово «з’їзд» є певним стереотипом. Уявляємо собі промовців і авдиторію. Тут було інакше: кожен ставав слухачем своєї душі, в якій по-різному, голосно чи тихо, промовляв Христос. Функцією братів Таізе було тільки сприяти таким розмовам, стимулювати їх і скеровувати у властивих напрямках. Форми різні: спільні молитви у шатрах, де одночасно вміщалося пару десятків тисяч молодих людей, спів, індивідуальні розмови з братами Таізе, короткі медитації, читання Євангелії всіма мовами.
«Українська Молодь — Христові» вже мала за плечима маленький досвід проведення подібних зустрічей (40-тисячний з’їзд молоді у Львові у вересні 1990 року), але те, що відбулося тут, було новим і несподіваним. Це захоплювало, пробуджувало уяву, дивувало своїми маштабами і глибиною. На мене найсильніше враження справили адорації Христа.
Чи ми були готові сприйняти все це? Не знаю. Контактуючись з ровесниками італійцями, німцями чи навіть з близькими нам чехами, дуже гостро відчувалася колишня ізольованість України від світу. Можливо, з нашої вини і через труднощі комунікації гостей з України, на жаль, ніхто не очікував, тому нам зразу було запропоновано приєднатися до російскої або польської групи. Вічна дилема. Її вдалося полагодити, вибравши незалежність. Дальшим наслідком ізоляції було те, що серед європейських мов, які вживалися на з’їзді, забракло української і білоруської. Очевидно, що українців приїхало небагато, але вони таки були! І були змушені заявляти про своє існування, пізнаючи світ і себе в світі, святкуючи свої маленькі перемоги.
Однак, в Празі ми не почували себе самотніми. В самому центрі старого міста є українська греко-католицька церква св. Климентія, є діяльні і щирі земляки наші, які колись починали тут Український Вільний Університет. Є дорогі серцю могили січових стрільців, воїнів УПА, інженерів, професорів і письменників, а серед них — як символ ностальгії за рідним краєм — хрест на могилі поета Олександра Олеся. Наближалося Різдво, і здивована готична Прага слухала на Кардовому мості «Бог предвічний», зачудована, зазирала до св. Климентія на Службу Божу, яку правив отець Севастіян (бо скрізь — орган, а тут хор співає!).
З легкою душею прощали ми Прагу, везучи на Україну ідеї майбутніх зустрічей і радість від свята спілкування з Тим, хто є Світлом для цілого світу.
