Молодіжний катехизм УГКЦ – діалог під час подорожі: роздуми про форму і зміст

katehyzm-1_

 

Організація Об’єднаних Націй вважає, що до молоді належать люди віком від 15 до 24 років. Це дуже цікава вікова категорія, бо славиться своєю різноманітністю: хтось зустрічається, хтось одружується, хтось вже має дітей, а хтось ще повинен просити в батьків дозволу погуляти. Саме з думками про те, чим саме є молодь, я взяла до рук катехизм «Ми йдемо з Христом» і ламала собі голову, як же автори цієї книжки збираються догодити такій різношерстій вибагливій молоді.

Першим, на що я звернула увагу, відкривши книгу, був діалог, і я трохи заспокоїлась. Адекватна двостороння комунікація – це вже успіх у будь-якій сфері нашого земного життя. Весь катехизм побудований у вигляді діалогу. Шестеро молодих людей разом із пресвітером вирушають у подорож до різних архітектурних пам’яток нашої Церкви, в процесі якої розмірковують про її догми віри.

Цікаво, що в кожного своя життєва історія, а отже, й різні питання та виклики. Христина – дівчина з інвалідністю, яку покинув батько при народженні, цікавиться, як можна бути щасливою в світі, повному несправедливостей. Мартин – представник української діаспори, навчається в Канаді, роздумує, як історія сотворення корелюється з науковими фактами. Сергій, родом із Луганська, питає, чи вбивство на війні вважається переступом Божої заповіді «Не вбий». Отець Андрій спокійно і розважливо відповідає на кожне їхнє запитання. Він дає зрозуміти, що Бог довіряє молодій людині, що б вона не вчинила. Відчувається партнерство і рівність між двома сторонами діалогу – єрархією та молоддю, а не повчання, наставляння і залякування від «ідеального всезнаючого отця».

Наші батьки, дідусі й бабусі народилися і виростали в часи, коли УГКЦ переслідували і вона змушена була перебувати в підпіллі. Тому для них бути частиною Церкви дуже цінно, пресвітери – «надлюди», а в храмі ти не маєш права на помилку.

Саме тому вони не розуміють нас, а ми їх. І коли наші рідні хочуть, щоб ми провадили християнський спосіб життя, то чомусь обирають спосіб промовляти до нас сухою інституційною мовою, а не мовою Христа, частіше ідуть від негативу, а не позитиву. Наша логіка трохи інакша: ми не боїмося шукати, питати, сумніватися, відходити, помилятися. Ми хочемо почуватися потрібними в спільноті. Все, що нам потрібно, це абсолютне прийняття. Все, що ми хочемо почути, це «я люблю тебе, попри твої гріхи», а не «не матюкайся, бо Бог тебе покарає».

Умовний герой катехизму отець Андрій промовляє доброю батьківською мовою. Він дає зрозуміти кожному з шести паломників, у яких читач мав би відшукати себе, що кожен із них є унікальним у своїй красі, що, де б ти не народився, якою не була б твоя сім’я, батьки, лікарський діагноз, статус чи професія, ми всі створені на образ і подобу Божу, а отже, покликані до спасіння. Читаючи катехизм, усвідомлюєш, що в кожної людини є записані в серці Божі заповіді і що Бог такий добрий, що рано чи пізно кожна людина дійде до їх розуміння.

Як би ми не виправдовувалися щодо впливу соціальних мереж на наше життя, все одно молодим людям XXI століття справді потрібен інтерактив і короткий виклад інформації. Попри те, що це, звісно, не поширюється на книжки, великою перевагою є власне поділ на питання-відповіді, а згодом і на розділи, які не перевищують ліміт п’ять сторінок. Це дозволяє довго не читати величезний текст, який переважно не приводить нас до бажаного результату, а максимально швидко за змістом знайти потрібну тему і питання, що не дає спокійно спати. Я вважаю, що це успіх!

MagdaМені 23 роки, я випускниця філософсько-богословського факультету Українського католицького університету. А от моя молодша сестра Емілія – школярка, якій за місяць виповниться 15 років і яка гордо ввійде у коло «молоді», звернула увагу на зовсім інші речі. Взявши до рук катехизм, перше, що вона зробила, це оцінила обкладинку і «малюночки». Можливо, я зараз відкрию страшну таємницю, але існує мала ймовірність, що моя сестра чи її однолітки куплять книгу з обкладинкою, яка їм не подобається, а отже, знову успіх!

Друге, і останнє, що вона зауважила, це схожість катехизму з її підручником з історії. Справді, на сторінках книжки десятки ікон, фресок, схем, фотографій соборів, відпустових місць, святих, митрополитів і патріархів. А також сотні цитат, які дуже чітко кольоровими геометричними формами поділені на чотири категорії: цитати зі Святого Письма, цитати з літургійних текстів, цитати з творів Отців Церкви та цитати з Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха». Хочу зауважити, що це все дуже майстерно складається в одну велику історію і творить для читача цілісну картинку – від слів Ісуса Христа через роздуми Святих Отців до візуалізації цього в сакральному мистецтві. При цьому не виникає враження «набитості» чи бажання запхати усе можливе в сторінки однієї книги, мовляв, подивіться, скільки ми всього знаємо.

Таке поєднання дуже цінне тим, що руки пересічного молодого християнина рідко доходять до старовинних літургійних текстів чи творів Отців Церкви. І то не завжди від неохоти, а просто від незнання про можливість вийти за межі Біблії. Також це дуже тонкий і правильний хід авторів, бо таким чином катехизм зможе зацікавити навіть найбільш ледачого читача: хтось просто перечитає всі цитати, хтось передивиться всі «картинки», але і той, і той щось для себе почерпне.

А от моя старша сестра Климентія, яка, згідно з законом України, за віком ще не перетнула верхню межу «молодості», сказала, що назва катехизму «Ми йдемо з Христом» може відлякати молоду людину, яка сумнівається у своїй вірі. А також, відкривши зміст, сказала, що мова катехизму «занадто богословська», що такі слова, як «воплочення», «передання», «об’явлення», важко зрозуміти «непосвяченій» в богослов’я. Та, попри скептичне ставлення до книги, Климентія почала гортати її і вже за кілька секунд тихо сказала: «О, я такого не знала». Отже, й до її серця катехизм зміг достукатися.

My idem z hrystomДумка, що текст його написаний «занадто богословською» мовою, виникла і в мене, і в Емілії, якій довелося двічі перечитувати потрібне їй питання. І якщо отець Андрій у книзі говорить занадто науково, то представники молоді – занадто ідеально та штучно. Мені бракувало живого діалогу, провокативніших питань, докопувань до суті, суперечки, бо я впевнена, що в реальному житті чи Дарина, чи Дмитро не задовольнялися б такими відповідями. Можливо, вони не сказали би про це священнику, але то вже інша історія.

На основне питання, чи катехизм приведе людину до віри, я відповіла б, що ні, бо там надто багато людського мудрування. А хотілося б, щоб це було як «Наслідування Христа» Томи Аквінського. Так, це буде захоплива мандрівка для прогресивних молодих вірян, але не для тих, що стоять на роздоріжжі своєї релігійної орієнтації.

І все ж, не забуваючи, що цільова аудиторія книги надто велика й різноманітна, я вважаю, що авторам вдалося створити прекрасний продукт, гідний уваги та розповсюдження. Так, можливо, 15-літнім доведеться перечитувати катехизм двічі, а для 24-літніх діалоги будуть виглядати надто наївними, проте кожен знайде те, що шукає. Цього я собі й усім читачам бажаю!

 

 

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту