Молитва без діл мертва

В «Катедральних Вістях» у Філяделфії, від 21 жовтня 1973 року появилася довга, на повних дві сторінки, стаття о. д-ра М. Любачівського під ще довшим наголовком: «Як нам силою здобувати патріярхат для нашої помісної Української Католицької Церкви?» Тема статті актуальна, наголовок її дуже бойовий і не було б потреби забирати про неї голос, якщо б автор не був підійшов занадто односторонньо до аспекту боротьби за український патріярхат. Вправді, він старається підперти своє становище до тієї справи численними цитатами зі св. Письма, але ж не робить із них повних і, що найважніше, правильних висновків. І так у історії про Юдиту й Естеру кидаються в очі два факти. Перший — це віра, молитва й каяття, а другий — це дія. Юдита не тільки упокорилась перед Богом і взивала в гарячій молитві Його допомоги, але й потому вбила ассирійського вождя Голоферна і в цей спосіб визволила рідне місто Ветулію. Подібна справа була й з Естерою, жінкою царя Ксеркса. І так, коли царський дорадник Аман задумав вигубити всіх жидів, Естера не лише зарядила серед жидівської громади триденний піст, у якому сама взяла участь разом зі своєю службою, але й поробила заходи, щоб знищити самого Амана. В обидвох цих випадках маємо поєднання молитви і дії.

А що ж нам дораджує автор на підставі цих двох і інших цитат зі св. Письма? «… не треба нам — пише він — гороїжитись і вимахувати п’ястуками в сторону Ватикану, але, упокорившись перед нашим Творцем, просити Його про вислухання нашого прохання». Прочитавши те, мимоволі насувається питання, а де ж решта? А де дія? Ми не оспорюємо твердження шановного автора, що доля світу, отже й доля нашого патріярхату, в руках Божих, не оспорюємо ваги молитви та плекання християнських чеснот для одиниць, родин і народів. Оспорюємо натомість факт, що він як священик, промовчує у своїй статті фактор реальної боротьби проти зла за осягнення християнських ідеалів і тим приховує перед нами суть християнства, а зокрема основне завдання його земної вітки, що не без причини носить назву воюючої Церкви.

Знаємо добре зі св. Письма, що на початку світу Господь сотворив ангелів, із яких частина в своїй гордості зворохобилася проти Нього і Він поскидав їх за це у пекло. Заходить однак питання, чи всемогутній Творець не міг їх знищити за їх гордість? Очевидно, що міг. Чому ж тоді Він цього не зробив? Він цього не зробив тому, що хотів, щоб люди заслужили собі на Його Царство в безупинній боротьбі зі злом. І це саме одне із найосновніших завдань воюючої Церкви.

А зло не спить. Воно постійно діє. І коли навіть серед невеликого гурта Христових апостолів найшовся один зрадник, то яку маємо запоруку, що і серед багатьох сотень ватиканських урядовців теж не діє якийсь шкідник, чи навіть і провокатор на некористь нашої і цілої Вселенської Церкви? Чи нефортунні потягнення ватиканських правлячих кругів у останніх роках не підпирають радше нашого здогаду і не вказують, що він не є безосновний?

Ми не боремося проти Ватикану, як такого, бо ми католики і ми до нього належимо. Ми боремося тільки проти сил зла, які в ньому загніздилися. Це наша повинність і обов’язок як християн і Христових воїнів.

Христос наказував нам любити наших ворогів. І слушно, бо тоді ми стали б вислужниками диявола, отже, беручи логічно, ворогами Бога.

Ми годимося вповні із автором, який, парафразуючи слова св. Письма, сказав: «Ми не маємо патріярхату, бо не боремося за нього. А коли боремося і не одержуємо його, то це означає, що ми зле боремося».

Якже на його думку має виглядати ота наша добра боротьба? Ми маємо так молитися, щоб молитвою присилувати Господа дати нам те, що просимо, тобто в цім випадку патріярхат.

Та сама молитва, щоб і така гаряча, не дасть побажаних вислідів, якщо вона не буде іти впарі із ділами. Що більше, коли будемо просити Господа, щоб Він ще робив за нас те, що ми повинні самі робити, то це вже вияв надмірної надії на Боже милосердя, отже гріх. У воюючій Церкві Господь для нас прапором, надхненням, защитою, благословенням і остаточною ціллю; вояками ж мусимо бути ми самі. А цього автор, на жаль, не сказав.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту