Святіший Отче!
Ваше Блаженство! Високопреосвященні і Преосвященні Владики!
Мені доводиться говорити чи не про найважчі справи і проблеми, про найболючішу руїну, на якій треба сьогодні відбувати Боже Царство миру, милосердя й любови. Є це моральні питання, а особливо питання руїни Таїнства Подружжя і Християнської Родини.
Жалюгідний образ занепаду християнської моралі на теренах цілого СРСР загально відомий тим, хто обізнаний з розвитком подій від встановлення комуністичного режиму. Диктатура пролетаріяту, винищивши усі засоби навчання етики і заперечивши християнські вартості, побудовані на Божому об’явленні і навчанні Церкви, дала взамін наскрізь звихнене антропологічне трактування людини на основі марксистської матеріялістичної філософії.
Наслідки насильницького заперечення християнської етики проявились досить швидко:
І. Найважче потерпіла Родина. Її нерозривність і вірність на основі Любови, що з висоти сходить, були захитані від самих початків революції. «Цивільні шлюби» стали нормою -— природніх засад у таких подружжях не шанувалося. Шлюбна церемонія в палацах так званих «Записів актів громадського стану» (в скороченні ЗАГС) була доцільно уподібнена структурі літургічного вінчання, але наскрізь позбавлена відклику на Боже благословення і благодать. Відкинення таїнственности подружжя нанесло велику шкоду християнській сім’ї. У перших роках по революції розводи стали елементарною легальною процедурою. У висліді маємо тисячі осіб, що легкодушно «побиралися», розходилися і знову «побиралися» — з цілковитою непошаною до святости подружжя, яка існувала в минулому навіть у поганських культурах.
Очевидно, у наслідок такого становища найбільше потерпіли діти. Багато з них виростали напівсиротами, тому що їх батьки розглядали родинне життя тільки як засіб до вдоволення своїх сексуальних потреб, а не як основну клітину здорового суспільства. А що гірше — ті родини, які старалися будувати родинне життя на основах здорової християнської етики й любови, зазнавали переслідувань з боку комуністичного уряду.
Зараз можна говорити про кризу материнства в Радянському Союзі. Поширеним явищем являється покидання позашлюбних дітей до нелюдяних установ, так званих « Будинків дитини». А ще більша трагедія сьогоднішнього дня — це зігнання плоду в епідемічних маштабах. Згідно з статистичними даними, кожна жінка в Радянській Україні на протязі свого життя робить пересічно 9 абортів; на кожну народжену дитину налічується два аборти, за 1988 рік, наприклад, було офіційно зареєстровано біля 770 тисяч абортів. Це питання ускладнене жахливим екологічним станом, зокрема після Чорнобиля, який заставляє багатьох батьків думати ось як: «Нащо приводити дітей на такий світ?».
ІІ. Неприродня економічна система привела до знищення етики праці. Чесний робітник не міг очікувати справедливої винагороди. Унаслідок цього нечесність, крутійство і корупція стали єдиними способами щоденної дії для забезпечення життєвих потреб. Довголітнє використовування людей системою на фоні демагогічних гасел підірвало будь-яку пошану до законного авторитету.
Ми, українці, особливо переживаємо знищення селянської родини і її любови до землі. «Той селянин любив свою землю, розумів її, вважав за свою матір, і вона слухала його опіку і винагороджувала його великими плодами», — зазначив Блаженніший Мирослав-Іван (див. «Літературна Україна», 7 червня 1990 p.). Насильницька колективізація, штучні голодомори, нерозумне господарювання перетворили квітуче українське село в пустелю, і його масово покидає молодь.
ІІІ. Надуживання хемічних речовин, алькоголю та наркотиків, стало симптоматичним наслідком вищезгаданих явищ. Ці, в свою чергу, драматично погіршують духовний та матеріяльний стан народу. Годі знайти сім’ю, не заторкнену трагедією алькоголізму.
На тлі такого розпачливого образу нашу Церкву покликано свідчити Божу правду і бути носієм християнської надії. Перед нами стоять такі завдання:
- Засадничими являються навчання і проповідування християнської моралі. До цього нам треба малого розміру памфлетів, книжечок, які практичним, простим способом подавали б науку християнської моралі, науку про подружжя. Такі книжечки треба розсіяти мільйонами на цілому СРСР. Тут з поміччю могли б нам прийти праці католицьких богословів і каноністів Заходу. Фінансова поміч теж, очевидно, потрібна для реалізації такого видавничого проекту.
- Рівно ж із зрозумілих причин ми відчуваємо потребу надолужити браки знання духовенства у моральній богословії і канонічнім праві, особливо в науці про подружжя.
- Нам треба вже зараз створити окрему Комісію або Трибунал правників з великими повновластями, щоб вони засіли разом із Владиками для рішень тисячів подружніх випадків, які потребують розв’язки. Це мусіли б бути люди не тільки святости і наукової ерудиції, але великого практичного розуму і благородного серця в дусі Христової Благовісти. Таку працю треба бачити в контексті складних міжконфесійних обставин. Великою небезпекою є те, що особи, зражені суворими розв’язками їхніх проблем, шукають помочі в інших Церквах. Російська Православна Церква дозволяє двічі розводитися і благословляє на нове подружнє співжиття. Певна кількість наших вірних перейшла в ряди Української Автокефальної Православної Церкви саме із-за цих подружніх проблем.
- Ще повертаючи до питання спеціяльної Комісії або Трибуналу для розв’язки подружніх питань. Важусь твердити, що розв’язки при помочі церковних судів двох інстанцій з приписаними процедурами не матимуть успіхів. Тож тисячі випадків, на які при таких процедурах не вистане десятка років, а в більшості випадків це люди вже в старшому віці. Тут потрібне навіть якесь окреме законодавство в сьогоднішніх особливих обставинах Церкви, яка вийшла з підпілля. Нам видається, що «Влада ключів» Петра тут має велике застосування, як і мала вона в минулому. Добро душ і добро Церкви як християнської Родини Христової тут не можна легковажити.
- Ми маємо до діла з людьми (а їх тисячі), яких сумління обтяжене тяжкими злочинами. Нам треба важних вказівок і поучень, щоб вміти такі випадки розв’язати «вітандьо скандало» (щоб оминути спокусу) принаймні «ін форо інтерно» для спасення тих душ.
- Окреме місце в нашій праці займає релігійне і моральне виховання молоді. Шукатимемо нових способів апостоляту для неї, щоб забезпечити ріст і розвиток християнського життя для майбутніх поколінь. В різних домовленнях Апостольської столиці з урядом СРСР треба забезпечити нашу свобідну працю серед молоді, навіть в рамцях молодіжних організацій. Приємно повідомити Вашу Святість, що на вересень у Львові плянується молодіжний Тиждень християнської культури і з’їзд «Українська Молодь Христові». Ціль цього З’їзду — це дати молоді України нагоду особисто пережити скарби, які дає Христос у Своїй Церкві, і цінності призабутої української християнської культури. Потреба такої пропозиції і такого спільного переживання дуже відчувається, бо ідеологічний і духовний вакуум, який лишається після політичних перемін, скоро заповнюється. Тому особливо прошу благословення і молитов Вашої Святости на цей З’їзд, гасло якого є —«Шукаю Христа!».
Ділимось цими нашими турботами із Вашою Святістю і просимо ласкавої помочі і батьківських порад у нашому апостоляті. Рівно ж з великою надією глядимо на Надзвичайний Синод Єпикопів Европи, що його Ви пропонуєте у Велеграді, щоб ми могли спільно переглянути ці й інші проблеми нашої Великої Европейської Родини.
25 червня 1990 р.
+ Филимон Курчаба,
Єпископ Луцький
