– Що актуальніше для УГКЦ: працювати з іноземними моряками у своїх портових містах чи забезпечувати пасторальну підтримку морякам-українцям, які прибувають з екіпажами у зарубіжні порти?
– Я би не протиставляв ці два напрями служіння морякам. Вони однаково важливі для УГКЦ. Служачи зарубіжним морякам у своїх портах, ми беремо участь у вселенській, глобальній місії Церкви, а надаючи пасторально-духовну опіку українцям за кордоном, ми допомагаємо зустрітися з Євангелієм тим, що в інших обставинах, можливо, ніколи не зустрілися б із греко-католицьким духовенством і не наблизилися до пізнання місії Церкви. Український моряк за кордоном дуже часто розгублений, втомлений, потребує допомоги. Саме в таких обставинах він здатен оцінити всю важливість служіння священників, і це може стати першим кроком до його пізнання Христа. Це особливо вартісне з огляду на те, що, як ви самі зауважили, переважна більшість наших моряків походять із південно-східних міст нашої держави – Одеси, Миколаєва, Херсона, рідше Маріуполя. Це регіони, які вирізняються низьким рівнем релігійності та відсутністю християнського виховання в родинах. Коли ще вони переступлять поріг церкви, коли матимуть змогу безпосередньо поспілкуватися зі священником? Утім моряків із Західної України щороку більшає, приблизно третина студентів морських закладів походить не з морських міст.
У той же час моряки з інших країв, що перебувають в українських портах, дуже часто є віруючими і практикуючими католиками. Важливо послужити цим нашим співбратам: висповідати, помолитися за них, звершити літургію, забезпечуючи таким чином для них відчуття глобальності Католицької Церкви, невід’ємною та важливою складовою якої є УГКЦ. Окрім того, Морський апостолят УГКЦ не є автономною капеланською структурою. Ми входимо до складу всесвітньої католицької мережі капеланів, що діють у більш ніж 330 портах світу. І якщо ми хочемо, щоб десь подбали про наших моряків, то повинні дбати про моряків із інших країн.
Ми часто говоримо про глобальність нашої Церкви. Надавати пасторальну підтримку католикам-іноземцям означає дати і їм відчути цю глобальність. Так вони відкриють для себе не лише Україну – її гостинність, щирість, духовність, але й дізнаються про стародавню Київську Церкву, яка несе світло Христа вже понад тисячу років. Колись і вони нам віддячать, бо, як каже книга Проповідника, «пускай свій хліб по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його». В праці морського капелана ця приповідка набуває ледь не буквального значення.
Повністю інтерв’ю можна прочитати у паперовій версії журналу
