Московська «Независимая газета» про Собор УГКЦ

Впливова московська газета, що називається «Независимая газета», тобто «незалежна», щомісяця публікує секцію, присвячену справам релігії. У вересні ц. р. (16.09.1998) в такій секції цілу шпальту приділено «греко-католицизму».

Пов’язано це з проведенням 23-30 серпня у Львові Патріяршого Собору (точніше, другої сесії) Української Греко-Католицької Церкви. Всього вміщено чотири статті та дві світлини.

Звичайно, можна було б тільки порадіти, що така поважна газета приділила уваги Соборові УГКЦ і розповіла російському читачеві про її життя і діяльність на ниві пастирського служіння Богу і своєму народові. Якби ж то так. Насправді вміщені матеріяли по суті дезінформують читача і в певній мірі мають провокативний характер.

Візьмімо першу статтю. Її автор — оглядач львівської газети «Експрес» Олег Онисько і називається вона «Чи реальний статус Українського патріярхату». Вже в історичній частині статті він без всяких доказів твердить, що «…в середині XIX (ст.) УГКЦ значно втратила свій вплив». Далі згадує про репресії 30-40-х pp…які «фактично знищили» її. І все це для того, щоб заявити: «УГКЦ створювалася після проголошення Україною незалежності практично з нуля», тобто вона якийсь «новатор» без коренів і плоті. Залишено поза увагою існування катакомбної Церкви, те, що «своя, рідна» Церква жила в серцях людей, які вірили в Божу ласку і справедливість.

Автор без всяких пояснень зазначає, що проблема греко-католиків «стала причиною не­вдачі екуменічної місії Ватикану». Із задоволенням О. Онисько констатує, що «консервативність Риму і в ще більшій мірі протидія РПЦ» припинили «на корню» спроби створення Українського Католицького Патріярхату. І далі проти всякої правди кидає фразу про те, що «Папа на Україну їхати поки що не спішить…» (Багатозначні три крапки поставив автор).

Імпліцитно наносить удар і по авторитету Церкви, коли він пише: «Греко-католики на своєму Соборі не стільки намагалися вирішити питання участі мирян у церковному житті, скільки намагалися навести хоча б елементарний порядок».

Неправдивими і провокативними по суті є заяви автора, що Президент Л. Кучма не виявив ніякого інтересу до УГКЦ і наніс греко-католикам смертельну образу, «відмовивши недавно у візиті в Україну Іоанну-Павлові II» і тому, мовляв, на підтримку з боку греко-католиків він розраховувати не може. Така незграбна провокація мала б викликати протест з боку керівництва УГКЦ.

Друга стаття має назву «Львівський Собор 1946 року РПЦ завжди вважала канонічним». Автор — Алєксєй Іванов (типове псевдо!). Цей автор намагається вбити клин між ієрархами УГКЦ і Римською Церквою. Мовляв, греко-католики, яких вважали раніше ісповідниками віри, стали «відверто агресивними» по відношенню до православних, як тільки «заручилися підтримкою впливових політичних сил». І далі А. Іванов заявляє: «Очевидно, що спроби найбільш фанатичної і екстремістської частини греко-католиків перетворити Галичину на другий Ольстер не можуть не викликати стурбованості Ватикану. Тепер керівництво Римської Церкви виявляє певну обережність і явно намагається дистанціюватися від радикальних вимог греко-католиків. Мабуть, до таких «вимог» він певно зараховує й питання про створення Патріярхату УГКЦ, яке відкладається, про що пишеться у статті, «на невизначено довгий час».

Далі розповідається про лист єп. Стемфордського Василія Патріярхові Алексію II, в якому він закликає («умоляет») до прямого діялогу між греко-католиками і Московським Патріярхом. Відчитавши єпископа за «погану поведінку» греко-католиків, автор інформує про позицію РПЦ з цього питання, яку виклав у листі-відповіді митрополит Смоленський і Калінінградський Кирилл, котрий звинуватив у створенні напруги і конфліктів греко-католиків. У зв’язку з цим обміном листами викликає здивування, чому, хоча б у такий примітивний «діялог», не вступив хто-небудь з ієрархів УПЦ МП. Мабуть, немає довіри. Тому з відповіддю виступив відомий фахівець — митрополит Кирилл, який ще раз підкреслив, що Московський Патріярхат вважав і вважає насильницький «собор» 1946 року у Львові канонічним. І це при тому, що вже доступні багато архівів і ще є живі свідки тих подій. Справді О temporal О mores!

Провокативний присмак має стаття Сергія Кримського «Хто є хто в УГКЦ. Протистояння між римлянами і василіянами загострюється». Розділивши клір УГКЦ на кілька груп, автор статті намагається посіяти протиріччя між ними, твердячи, що «неафішоване але досить рішуче протистояння виникло між «римлянами» і василіянами навколо політики УГКЦ. В той час як Кардинал Любачівський і священик Дацько досить лояльно ставляться до проблеми екуменізму і готові сприйняти деякі форми співіснування з православними, василіяни не допускають навіть найменших поступок у цьому питанні».

Неозброєним оком видно в цій статті спробу пересварити всіх і вся і, таким чином, ослабити одну з українських національних Церков-УГКЦ.

Закінчується стаття статистичними викладками щодо нинішнього стану УГКЦ.

Четвертим матеріялом є публікація (автор — Александр Райхцаум) документа, який ніби підписаний митрополитом Андреєм Шептицьким, якого названо «граф Галицийский», і адресований очевидно австро-угорській владі. Документ датований 12 і 15 серпня 1914 р. і ніби знайдений російською контррозвідкою у лютому 1915 р. в митрополичих палатах у Львові. Стаття носить заголовок: «Секрети Львівського митрополита. Уніятський святий закликав «якомога грунтовніше відокремити Українську Церкву від Російської». Ми не знаємо змоги судити про аутентичність чи ні даного документа, але зміст його треба визнати цілком нормальним з точки зору українського патріота і християнина. Рекомендація відокремити українську Церкву від російської доповнюється побажанням зберегти єдність Української Церкви, що відповідало б канонам як Католицької, так і Православної Церкви. Завершується документ такими словами: «Православність Церкви таким чином не буде зачеплено — вона має бути збережена, слід її тільки відчистити від московських впливів».

Як видно з публікації, з боку автора документа немає ні зазіхань на православність Церкви в Наддніпрянській Україні, ні спроб гегемонізму. Звичайно, російський шовініст може побачити в такому тексті «кримінал».

Закінчуючи цей огляд, хотілося б висловити надію, що Святіший Престол і ієрархія УГКЦ з усією уважністю поставляється до таких публікацій російської преси, зроблять з них висновки і зроблять необхідні кроки у напрямку позитивного вирішення важливих для УГКЦ і всього українського народу проблем, що було б на користь всім.

Ю. Кочубей, Київ