Московський патріярх Алексій ІІ наслідує патріярха Алєксія І

Здавалось, що після смерти патріярха Пімена Російська Православна Церква відмовиться від всякого «-слав’я» (цареслав’я, кремлеслав’я і т.д.) і нарешті стане сама собою. Що в кінці відмовиться від шкідливої імперської політики Церкви. Цього можна було сподіватись у сучасний період «гласности» і «перестройки». На жаль, під цим оглядом Російська Православна Церква залишилась без змін. Без сумніву, що Російська Православна Церква і в час «гласности» і «перестройки» залишилась дальше упривілейованою, але не монопольною, як до того часу.

На основі того, як діє і поводиться новообраний московський патріярх Алексій ІІ, уродженець Естонії, який походить з німецької аристократії, можна зробити заключення, що він якби мав силу і владу, то жодна інша конфесія на терені СССР не могла б існувати і не відродилась би, а коли ж ідеться про Українські Церкви — Католицьку і Православну Автоке­фальну, то тим більше. Виявляється, що сучасний Алексій ІІ є вірний послідовник патріярха Алексія І, який власними руками разом з НКВД ліквідував Українську Католицьку Церкву в Західній Україні у 1946 р.

На протязі років у патріярха Алексія ІІ затратились його аристократичні прикмети і не закріпились справжні християнські чесноти. Не можна навіть сумніватись у тому, що патріярх Алексій не знав історичних процесів та історії, як ліквідувались і переслідувались Христові Церкви у СССР! Він напевно дуже добре знає, що Російська Православна Церква займалась здійсненням імперської ідеї на релігійно-церковному полі. Знаємо, що Христова Церква вчить, що краще поповнити, а чи вірніше прийняти смерть, як свідомо грішити.

Знаємо, що ця ж Російська Православна Церква багато свідомо і цілево грішила, здійснюючи смертельні гріхи, це був час Сталіна, Хрущова і Брежнєва. Правда, це були непростимі гріхи, але знаючи ті обставини, то до них можна мати певне зрозуміння, а може подекуди і прощення. Але ніяк не можна мати ніякого зрозуміння, а тим більше жодного прощення у наш час, час новообраного Патріярха Алексія ІІ.

Об’єктивно кажучи, Російська Православна Церква у час великих потрясень, у час великих і неповторних змін і перемін, у час звороту до християнських основ залишилась непорушно незмінною. Можна сказати, скам’янілою.

Московський патріярх Алексій продовжує ту саму політику, що його попередники, які жили у іншому часі і відмінних обставинах. Наше ствердження спираємо на тому, що патріярх Алексій послуговується неправдою, щоб тільки задержати російську імперську лінію. Для цього не існує ніяких незаперечних фактів, як те, що УКЦерква у Західній Україні при допомозі його попередника патріярха Алексія І була ліквідована, що була перед тим також ліквідована Українська Автокефальна Православна Церква і взагалі від другої половини ХVI століття не існувала Українська Православна Церква як така, бо була повністю окупована Російською Православною Церквою, правда, вона не називалась російська, а «русская», але це розумілось, як російська Церква, і вона була центром антиукраїнства. І так на протязі довшого часу ніби не існувало жодної Української Церкви, бо вони стали жертвами російського православ’я. На жаль, Російська Православна Церква ні в той час, ні тепер не відмовилась від пограбованих українських церков, але виявила дальші намагання, щоб насильно окупувати їх, що зовсім суперечить християнським засадам.

Треба відмітити, що на протязі історії Російська Православна Церква робила насилля на інших Церквах, зокрема на українських, а в наш час робить наклепи, що, мовляв, Українська Католицька Церква стосу є насилля над РПЦерквою, забираючи силою церкви, не згадуючи, кому ці церкви належали 43 роки тому. Чи справді існує таке насилля зі сторони українців-католиків, коли вони відбирають свої церкви?

Московський патріярх Алексій ІІ погано започаткував своє патріярше червоновладдя. Поперше, зайво зайнявся поширенням невірних вісток про УКЦеркву. Подруге, зайвим був приїзд до Києва, щоб в українській святині, соборі Святої Софії у Києві, 28 жовтня 1990 р. утвердити свою владу. Цей випадок є кардинальною помилкою патріярха Алексія II. Перед приїздом до Києва патріярх Алексій був попереджений, щоб не приїжджав, але він цієї поради, яку йому передали представники української Верховної Ради, не послухав. Перед приїздом московського патріярха Алексія перед собором Святої Софії відбулась багатолюдна демонстрація проти його приїзду. Послушні імперські міліційні з’єднання поставили велику охорону, щоб патріярх Алексій міг без перешкод заїхати до Святої Софії. Що за Христовий робітник, патріярх, якого народ не впускає в церкву! Депутати Верховної Ради України Михайло Горинь і Олесь Шевченко кинулись перед його лімузиною. Робітникові у Божому Винограднику, московському патріярхові Алєксієві довелось під сильною охороною міліційних сил заднім входом продіставатись до собору Святої Софії. Це не виглядало для церковного достойника, коли Алєксієві, як злодієві, приходилось скрито продіставатись до собору Святої Софії.

Демонстранти кричали та вигукували до патріярха, який прийшов утверджувати імперську лінію. Чи справді при пересторозі, яку патріярх Алексій одержав, треба було іти до собору Святої Софії? Чому ж було не піти до Свято-Володимирського собору і там відправити Літургію із найбільшим русифікатором України митрополитом Філаретом (Денисенком) та відіграти заплянований спектакль.

Фактично подія, що сталась у Києві, де проти московського патріярха Алексія протестували українці-католики і православні, це велике фіяско для церковного достойника патріяршого формату, що бажає здійснювати ідею «третього Риму». Вже найвищий час, щоб Російська Православна Церква на чолі з патріярхом Алєксієм у себе увела «гласність» і «перестройку» та відмовилась від російсько-імперських ідей у дусі християнської любови і християнської справедливости. Прийшов вже час, щоб врешті Російська Православна Церква стала справжньою Церквою учення Христа. Прийшов час на замирення! Українці-католики, зокрема голова УКЦеркви, простягнув руку прощення, яка, на жаль, повисла у повітрі без відгуку… Бажаємо московському патріярхові Алексію і всій Російській Православній Церкві, щоб у ній панував справжній християнський дух і християнська любов.

М. Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web