Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Можливості екуменічного поєднання Української Православної й Української Католицької Церков до ХХ сторіччя

На цю тему 24 вересня 1993 р. доповідав на форумі Українського Патріярхального Т-ва в Нью-Йорку о. д-р Андрій Чировський. Доповідь відбулась у домі Наукового Товариства ім. Шевченка. Доповідача привітав і широко представив присутнім голова управи Патріярхального Т-ва Юрій Малаховський.

На вступі доповідач підкреслив, що говорити на тему поєднання Української Православної і Української Католицької Церков це може звучати утопічно, бо ж самі Українські Православні Церкви не є між собою з’єднані, а що тоді говорити про Українську Католицьку. Все це може звучати як побожні побажання або своєрідні чарування. Але знаємо, що в житті багато стається непередбаченого. Ми є безпосередніми свідками, як на наших очах воскресала наша ліквідована в 1946 році Українська Греко-католицька Церква, як Україна здобувала і проголосила свою державну незалежність. Це значить, що у Бога все є можливе, і можливе є екуменічне поєднання. У всьому треба доброї волі і то з двох сторін.

Знаємо, що Христова Церква до 1054 року була одною, а після того поділилась на західню Церкву — Рим і східню Церкву — Царгород, і кинули одна на одну клятву, у якій прожили довгі, довгі сторіччя, що згодом прикріпили собі прикметники «православ’я» і «католицтво». До речі, ці прикметники по своєму змісту не є собі суперечні, а радше доповнюючі.

Доповідач звернув увагу, що була така настанова, що католики підуть всі до неба, а православні єретики всі до пекла, а православні думали навпаки. Довгі сторіччя глави тих же Церков не зустрічались, значить, прожили в повній ізоляції. Але на цьому полі стався злам. Цей злам у першу чергу зробив Папа Іван XXIII, який вийшов з заскорузлої ватиканської ізоляції і нав’язав перші контакти з православним світом, зокрема з вселенським Патріярхом Атенагорасом. В цьому велику ролю відіграв Вселенський Собор Ватиканський II, якого ініціятором і творцем був той же Папа Іван XXIII, людина великого серця. Він робив усі спроби, щоб представники православного світу взяли участь у Вселенському Соборі Ватиканському II як спостерігачі. Хоч православний світ, а точніше на конференції Православних Церков, що відбулась на Родосі, було прийнято постанову не брати участи. На цій же конференції були представники московської патріярхії і голосували, щоб не брати уваги, але опісля того вислали на Вселенський Собор Ватиканський II своїх представників. Це був своєрідний поличник для Вселенського Патріярха Атенаґораса. Але розпочатий екуменізм не припинився. Пригадуємо собі історичний факт, як Папа Павло VI, який продовжував розпочатий екуменізм Папою Іваном XXIII, зустрівся з Вселенським Патріярхом Атенагорасом, які привітались поцілунком любови і знесли взаємну клятву. Це ж було велике досягнення, бо ж у клятві прожили довгі, довгі сторіччя і, здавалось, ще довгі сторіччя проживуть.

Отець Андрій звернув увагу на факт, що між Українською Православною й Українською Католицькою Церквами немає таких різниць, як римо-католицькою з православною Церквами, і вони могли спромогтись, щоб забути те, що було в минулому, але почати творити сучасне, бачити майбутнє і змагати до того євангельського — «щоб усі були одно». Богу дякувати, що вже деякі спроби зробила Українська Католицька Церква з Українською Православною Церквою, що є під юрисдикцією Вселенського Царгородського Патріярха Вартоломея. Тут було названо Владику Всеволода (Майданського), а також було згадано Митрополита Василя Української Православної Церкви у Канаді. Вже відбулись спільні конференції і зустрічі. Цей екуменізм не має на меті підпорядкувати одну Церкву другій, але співіснувати, співдіяти і творити спільну одність.

Доповідач підкреслив, що дехто наголошує, що є велике непорозуміння на тлі т.зв. «філіокве». Це магічне слово, яке ставиться, як непроходимий мур. Властиво, про що ж ідеться? Латинська Церква у символі Віри говорить, що Святий Дух походить «від Отця і Сина», тоді коли Православна Церква каже, що Святий Дух походить тільки «від Отця», оминаючи Сина. Чи справді це таке істотне? І для кого? Доповідач нагадав зустріч Вселенського Патріярха Вартоломея з Папою Іваном-Павлом II, разом клякнули і проказали Символ Віри, і Папа Іван-Павло ІІ поминув слово «і Сина», тільки сказав «від Отця». Нічого не сталося, а розв’язали складну непоборну проблему, списавши багато паперу й чорнила, доказуючи, що нібито філіокве є основа основ, а фактично для спасіння людської душі не має жодного значення. Отже ця «велика» перешкода вже усунена. Сьогодні Католицька Церква називає Православну Церкву — Церква-Сестра, себто рівною.

Коли ж ідеться про наші Католицьку і Православну Церкви, то в нас є той же самий обряд, майже все є те саме, бо ж ми належимо до східніх Церков, тут ідеться в основному про поминання, що Українська Католицька Церква поминає папу, а православні поминають або Вселенського Патріярха, або московського, або нікого. І ці питання можна також унормувати і при добрій волі до початку XXI сторіччя можна здійснити. Треба тільки молитись і разом з молитвою діяти — працювати.

Справді доповідач о. А. Чировський розгорнув широку картину церковно-релігійних проблем у дуже проглядний спосіб, за що його слухачі нагородили довгими оплесками. Після цього відбулась коротка дискусія і на закінчення голова Ю. Малаховський щиро подякував доповідачеві за виголошену цінну доповідь, і молитовно закінчено зустріч з о. д-ром Андрієм Чировським.

М. Г.

Поділитися: