Мученики з Пратулина

Історія Пратулинських мучеників з нагоди 140-ої річниці з часу їхньої загибелі

 

Радуйся, Пратулине!

Бо ти не найменший із сіл і міст під ляських.

З тебе засяяли ті, які за Церкву

Принесли життя своє в жертву.

 

(Кондак Пратулинським мученикам)

 

Холмська єпархія, яку тепер не знайдете в переліку структур УГКЦ, була заснована за часів Данила Галицького. Спершу єпископство було в Угровську, а в 1240 році Данило переніс його до Холма, де його самого поховали в 1264-ому.

Холмська єпархія була однією з тих, які підтримали відновлення єдності Київської митрополії з Римом у 1596 році, та проіснувала в цій єдності з невеликою перервою (1650 – 1652 рр.) до 1875 року, коли її було насильно ліквідовано. Розмір єпархії та кількість греко-католицьких парафій коливалися залежно від змін кордонів держав. 1772 року Холмська єпископія налічувала 542 парафії, а після приєднання цих земель (вони стали частиною підросійського Польського королівства) до Російської імперії в 1815-му їх залишилося 293. У 1830 році російський імператор Микола І попри протести розірвав зв’язки холмських греко-католиків з митрополичим осідком у Львові і добився прямого їх підпорядкування Римові.  Життя під новою владою позначилось на єпархії різкою втратою кількості вірних, дуже багато греко-католиків переходили в Римо-Католицьку Церкву – чи то для того, аби врятуватись від насильницького переходу в Православну Церкву, а чи з інших міркувань. Ці переходи відбувались паралельно з латинізацією греко-католицької єпархії. Запроваджували польську мову в діловодстві, встановлювали органи, забирали іконостаси тощо. Проте найбільшу загрозу існуванню Холмської єпархії становило прагнення російської влади ліквідувати унійну Церкву на підкорених землях шляхом підпорядкування її Російській Православній Церкві.

«Возз’єднання»

Пратулинські мученики

Пратулинські мученики. Полотно авторства Е. Радзіковського

Існування на території імперії окремої Східної Церкви, окрім Російської, не вписувалось в уваровську концепцію російської держави – «Православие. Самодержавие. Народность». Звичайно, перевівши уніятів у Православну Церкву, їх було значно легше «скоригувати» під імперське розуміння народності, оскільки Церква буда дуже зручним інструментом русифікації. Задля досягнення таких чітких цілей залишалось тільки застосувати третю частину тріади – «Самодержавие», а саме його репресивну машину. Тактика об’єднання греко-католиків з РПЦ включала три складові: наближення літургійного обряду до російських синодальних стандартів, виховання лояльного клиру і поставлення «слухняних» єрархів. Завдяки останнім у  1839 році в Полоцьку скликали «собор», який не був схвалений церковною владою, однак проголосив  «возз’єднання» греко-католиків Литви, Білорусі, Волині, Полісся, Поділля та Київщини з Російською Церквою. У 1836 році указ про літургічну уніфікацію Холмської єпархії та Російської Православної Церкви отримав і єпископ Пилип Шумборський. Навіть після відвідин Петербурга, куди його викликали, владика не погоджувався на нововведення. В подальші роки російська влада намагалась всіляко тиснути на очільників Холмської єпархії:  то лобіюючи поставлення лояльних священиків на важливі посади в єпархії та семінарії, то прямо вимагаючи лояльності від самих єпископів. У 1864 році царський уряд ліквідував Василіянську провінцію та всі монастирі на Холмщині. Останньому єпископові-номінанту Холмському Іванові-Миколаю Калинському влада постійно перешкоджала отримати свячення чи то з рук Галицького митрополита, а чи навіть від римо-католицьких єпископів. Невдовзі Калинського, який так і не погодися перейти у Православну Церкву, заарештували та відправили в Сибір, де він помер 19 жовтня 1866 року. Після нього єпархію очолив лояльний до влади (і за її сприяння) Йосиф Войніцький. Саме через його політику «возз’єднання» відбулись перші військові придушення протестів греко-католиків, які противились приєднанню до Російської Церкви. У 1868 році дії отця Войніцького осудив Папа Пій ІХ. Внаслідок дипломатичних перемовин у 1868 році Холмська єпархія таки отримала законного єпископа. Ним став галичанин Михайло Куземський, який через внутрішні конфлікти в 1871 році зрікся престолу, проте й це не врятувало єпархію, бо царський уряд на той час вже активно готував «возз’єднання», яке очолив отець Маркел Попель, який, власне, реально керував єпархією навіть за присутності єпископа. Папа зречення Куземського не визнав і вважав його Холмським архиєреєм аж до смерті отця Михайла на Ходорівщині в 1879 році. Маркела Попеля царська влада поставила адміністратором, проте Римський понтифік цього призначення не визнавав. У 1872 році в Петербурзі утворили Комітет із «возз’єднання», до складу якого ввійшли Маркел Попель і представники влади, зокрема обер-прокурор Синоду РПЦ Дмитро Толстой і начальник жандармерії Петро Шувалов.

Мученики

Петербурзький Комітет із «возз’єднання» греко-католиків з Російською Церквою почав тиснути ще більше, що не могло не викликати спротиву. Найжахливіші розправи з протестувальниками відбули у селах Дрельов (17 січня 1874 р.) і Пратулин (26 січня 1874 р.). В Дрельові селяни відмовились пустити священика, який повинен був служити вже за православними літургійними зразками. За це все село, навіть старих і дітей, побили нагайками. Чоловіки отримали по 500 ударів, жінки по 200 а діти по 100. Внаслідок цієї розправи загинуло чи не десятеро людей (дехто каже, що п’ятеро ). В Пратулині, де греко-католики мали Святотроїцьку церкву, розправа відбулась через кілька днів після Дрельова. Отця Йосифа Курмановича ув’язнили за відмову служити в синодальному обряді ще напередодні, в селі залишились його дружина і діти.  На заміну йому до Пратулина скерували провладного отця Леонтія Урбана, галицького москвофіла, якого, однак, до храму не пустили. Селяни заховали ключі від церкви, усвідомлюючи при цьому, що за такі дії репресій не уникнути. 26 січня до села прибули дві роти солдат на чолі з військовим керівництвом повіту. Виникла сутичка, під час якої травмувалися і військові і селяни, які відбивалися від солдатів дрючками та камінням. Після цього підполковник Штейн віддав наказ стріляти. Селяни стали навколішки та почали молитись. І коли голова парафіяльного братства Данило Кармаш впав від кулі, хрест, що він тримав у руках, підхопив Ігнатій Франчук, який також загинув. В той день пішло із життя десятеро, троє померло наступного дня від ран. Загалом було поранено 184 селян. Багатьох із них кинули до в’язниці, де вони провели більше року. А Холмську єпархію в 1875-ому офіційно приєднали до Російської Православної Церкви. Хто не хотів переходити на православ’я, найчастіше переходив у Римо-Католицьку Церкву.

Прославлення

У травні 1874 року Папа Пій ІХ писав у енцикліці Omnem sollicitudinem», що Пратулинські мученики явили «героїчну відвагу і твердість духу перед Богом, ангелами і людьми».  Подвиг пратулинців згадав і Папа Пій ХІІ у енцикліці Orientales omnes Ecclesias. Беатифікаційний процес розпочався 1918 року за ординарія Сідлецької єпархії Генрика Пшездецького. Справу розпочали римо-католики, оскільки з політичних причин цього не могли зробити єпископи УГКЦ. У 1938 році створили єпархіальний трибунал, а постулятором став францисканець Войцех Тополинський. Війна і подальші політичні події перервали процес беатифікації. У 1964 році її передали до Рима Конгрегації у справах канонізацій. Але й цього разу вона була призупинена і відновлена аж у 1989-ому, коли з’явилась можливість повноцінно працювати у польських архівах. Це дало змогу підготувати справу для того, аби канонізація відбулась у ювілейний 400-ий рік з часу проголошення Берестейської унії. Про це попросили Папу греко-католицький архиєпископ Перемишльський Іван Мартиняк і глава УГКЦ Мирослав-Іван Любачівський, а також польські римо-католицькі єпископи. Урочиста беатифікація Пратулинських мучеників відбулась у соборі святого Петра 6 січня 1996 року. Пам’ять про них Церква вшановує 23 січня.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>